Українська література 17 століття

Кгди убо правильнії книги хто читаєт,

таков бесіду з самим богом одправляєт.

Чирство же ся знайдуєт оних то ремесло, але ускрутно вельми оно і тяжестно.

А особливе ногам, очам иеспокойно і не обрітається в роботі покойно.

Поневаж бо, як начнуть потягати праси,

аж на главах їх в.скорі мокрі стануть власи,

Зачавши бо, мусять ся до поту труждати, аж разві внощі могуть ізмало поспати,

І в великий роботу празник оставляють,

а тим часом способи вп’ять приготовляють.

І научив так бог їх рихло друкувати,

що за день, то не мощно за рок преписати.

Прето, як годні оні од вірних похвали,

так за труди вдостой їх, боже, вічной слави.

О СНІЦАРЯХ І О СЛЮСАРЯХ

Немаш труднійших в світі ремесл над сніцарства, а другоє вп’ять трудні также і слюсарства.

Сніцарі бо церковний деісус одрізають,

а слюсарі рознії теж штуки работають.

І сніцар в премудрості великий єст хитрець,

і слюсар в ділах своїх не менший тож мудрець.

Рознії бо мудрості слюсар показуєт,

і сніцар без числа штук дивних виставуєт.

Прето слушне б їм двом братами ся називати, же то премудростей навикли заживати.

Іний ремісник єдно діло токмо творить, як сапожник заєдно сапоги готовить,

А в двох сих ремесников розмаїта трудность, может ся почудити всяк, зря оних мудрость.

Прето ж їх в великой повазі треба міти і шанувати особ жони їх і діти.

І дай, боже, на землі їм всякую довольность за показуємую їми чудотворность,

І всяких ремісников нікгди не уменшай,

але для потреб людських повсюду умножай.

О СТРІЛЬНИКАХ,

ЩО СТРІЛИ КОЗАЦЬКІЇ РОБЯТЬ, І О КОЗАКАХ ПОХВАЛЬНОЄ

І стрільники козакам потребні бивають,

поневаж до воєнних справ стріли зробляють.

Бо і стрілою мощно так же поразити і, як огненною стрільбою, умертвити.

І дивная річ стріли, кгди їх витягають

вгору і високо, так нічим не досягають.

Же которий знайдеться козак здорових рук, то такий кріпко, моцно і добре тягнет лук,

Же аж может на версту воздух зачепити і хмури воздушнії стрілою пробити.

І то по правді тому тако бити можно, кгди і било на світі тоє то не ложно,

Іж некгдись стріла вгору козаком пущенна

суха, а з висоти в дол мокра возвращенна — Знать то, же скрозь дождевну хмуру стріла пройшла, тілько що щось облаков небесних не дойшла. Било то на сівері, в писця сього віку,

при людєх многих, а не при єдном чоловіку.

І тогда ж хмури частка на землю ізпала, величеством, яко чловічая глава,

В подобії льода, і там же і ізтаяла і водою світлою на землі зостала.

Прето дивуватися і зась стрілам треба, же мало самого не досягають неба.

А ви, козаки, лук здорові потягайте

і з огненних оружій сміле випаляйте,

Бог вам нехай побіждать врагов помагаєт,

а вас од врагов в войськах і в домах сохраняєт. Я всім малостям вашим сердечно гірияю

а пришедших з войська миле поздоровляю.