Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Субота, на щастя, видається дуже клопітка. Лів чекає, доки прийдуть покупці, щоб зробити заміри, потім на їхніх будівельників і архітектора, аби той оцінив масштаби необхідних робіт, яким, вочевидь, кінця не буде. Рухаючись будинком між усіх цих чужинців, вона намагається знайти потрібну рівновагу між товариськістю і послужливістю, як належить продавцеві будинку, і водночас приховати свої справжні почуття, від яких хочеться горлати «ГЕТЬ ЗВІДСИ» і по-дитячому махати на них руками. Вона відволікає себе прибиранням і складанням речей, шукає розраду в дрібних домашніх справах. Викидає два сміттєві пакети старого одягу. Телефонує кільком агентам із винаймання житла, і коли називає їм суму, яку може дозволити собі витратити, на тому кінці дроту повисає довга зневажлива тиша.
— Я вас раніше ніде не бачив? — питає архітектор, коли вона вішає слухавку.
— Ні, — квапливо каже вона. — Не думаю.
Пол не телефонує.
У другій половині дня вона навідується до батька.
— Керолайн дібрала тобі найкрасивіший вазон на Різдво, — оголошує він. — Ти його полюбиш.
— О, чудово, — відповідає вона.
Вони обідають салатом і якоюсь мексиканською стравою. Під час їжі Керолайн мугикає до себе. Виявляється, батько Лів отримав роботу в рекламі автострахування.
— Здається, я маю грати курча. Курча, яке має страховку з бонусом за безаварійну їзду.
Вона намагається зосередитися на його словах, та все одно думає про Пола, знов і знов прокручуючи в пам’яті події вчорашнього дня. У глибині душі вона здивована, що він не телефонує. «О Господи. Я перетворююся на типову нав’язливу подружку. А ми ж навіть офіційно не були разом протягом цілої доби». І самій смішно від слова «офіційно».
Повертатись до Скляного будинку її не тягне, і вона засиджується в батька набагато довше, ніж зазвичай. Він перебуває в явному захваті, над міру п’є, демонструє її чорно-білі фотографії, які випадково знайшов, копирсаючись у шухляді. Дивним чином перегляд цих знімків народжує в неї відчуття твердої землі під ногами: як нагадування, що в неї було ціле життя до початку судового процесу, до того, як у ньому з’явилася Софі Лефевр і будинок, який у неї не вистачало грошей утримувати, а попереду загрозливо маячив останній день у суді.
— Яка ж гарненька дитина.
Від цього відкритого усміхненого личка на фотографії в неї навертаються сльози. Батько обіймає її рукою за плечі.
— Не дуже засмучуйся в понеділок. Я знаю, це було нелегко. Але й ти знай, що ми страшенно тобою пишаємося.
— Чим? — каже вона, висякавшись у носовичок. — Я програла, тату. Більшість людей вважає, що не варто було й намагатися.
Батько пригортає її. Від нього пахне червоним вином і тим старим життям, від якого, здається, минуло не менш ніж мільйон років.
— Насправді просто тим, що тобі було не байдуже. Іноді, моя люба дівчинко, це вже саме собою героїзм.
Уже скоро пів на п’яту, коли вона телефонує йому. Минула майже ціла доба, розмірковує Лів. І, звичайно ж, загальні правила побачень не годяться для тих, хто щойно пожертвував заради тебе половиною життя. Вона набирає його номер, і її пульс пришвидшується: зараз вона почує його голос. Вона вже уявляє, як пізніше того вечора вони лежатимуть обійнявшись на дивані в його тісній залюдненій квартирі, а може, гратимуть у карти з Джейком на килимку. Але після третього гудка вмикається автовідповідач. Лів раптом почувається нерішуче і миттєво перериває дзвінок, а потім лає себе за таку дитячу поведінку.
Вона вирушає на пробіжку, приймає душ, робить чай для Френ («В останньому було лише два шматочки цукру»), сидить біля телефону і нарешті о пів на сьому знов набирає його номер. І знов потрапляє прямісінько на автовідповідач. Номера його домашнього стаціонарного телефону в неї немає. Чи не варто відразу поїхати до нього? Він може бути у Ґреґа. А втім, розуміє Лів, домашнього телефону Ґреґа в неї теж немає. Коли вони приїхали до нього, Лів була настільки спантеличена п’ятничними подіями, що навіть не запам’ятала точної адреси.
Це просто смішно, каже вона собі. Він зателефонує.
Але телефон мовчить.
О пів на дев’яту, знаючи, що не витримає решту вечора вдома, вона встає, вдягає пальто і бере ключі.
Шлях до бару Ґреґа недовгий, особливо коли майже біжиш, узувши кросівки. Лів поштовхом відчиняє двері і завмирає, вражена оглушливим гамором, що панує всередині. Ліворуч на маленькій сцені чоловік у жіночому вбранні щось хрипко співає в ритмі диско під акомпанемент свисту збудженої юрби. У протилежному кінці бару всі столики зайняті, і навіть проходи забиті пружними тілами, туго обтягненими одежею.