Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Лише за кілька хвилин вона помічає Ґреґа, який спритно рухається крізь бар, перекинувши рушник через плече. Вона прослизає вперед, ледь не застрягнувши в когось під пахвою, і вигукує його ім’я.
Знадобилося кілька спроб, аби догукатися до нього. Нарешті він розвертається. Усмішка застигає на її обличчі: він зустрічає її вкрай непривітним поглядом.
— Нарешті, чудовий час, щоб нагадати про себе.
Лів здивовано моргає.
— Перепрошую?
— Майже дев’ята. Ви що, обидва знущаєтесь із мене?
— Я не знаю, про що ти кажеш.
— Я просидів із ним увесь день. Сьогодні ввечері я мав зустрітися з Енді. Натомість довелося скасувати все, щоб сидіти вдома з малим. Він не дуже цьому радіє, маю сказати.
Лів намагається почути його крізь гамір у барі. Ґреґ застережливо підіймає руку і нахиляється, щоб прийняти чиєсь замовлення.
— Я маю на увазі, ти ж знаєш, що ми його любимо, так? — каже він, повертаючись. — Любимо до смерті. Але поводитись із нами, наче ми йому нянька на всі випадки життя…
— Я шукаю Пола, — каже Лів.
— Він що, не з тобою?
— Ні. І навіть не відповідає на дзвінки.
— Я знаю, що він не відповідає на дзвінки. Я гадав, це тому, що він був з… О, це просто безумство. Ходімо крізь бар, — він відчиняє маленькі двері, даючи їй прослизнути всередину, підіймає руки, щоб заспокоїти обурених відвідувачів, яким несила чекати. — Дві хвилини, хлопці. Дві хвилини.
Стіни маленького коридору, що веде на кухню, здригаються від гучних ритмів — Лів відчуває, як тремтять підошви.
— Куди ж він подівся? — питає вона.
— Не знаю, — його гнів безслідно зник. — Уранці ми прокинулись і знайшли записку, в якій було сказано, що він пішов. Ось і все. Учора після того, як ти пішла, він поводився якось дивно.
— Що ти маєш на увазі — дивно?
Він помітно нервується, ніби відчуває, що вже й так наговорив забагато.
— Що?
— Це не просто так. Він сприймає все це дуже серйозно, — Ґреґ кусає губу.
— Що саме?
Ґреґ ніяковіє.
— Ну, він… він казав, що, на його думку, ця картина зруйнує будь-який шанс, що ви двоє матимете стосунки.
Лів вражено дивиться на нього.
— Гадаєш, він…
— Я впевнений, він не те мав на увазі…
Але Лів уже пробивається до виходу.
Нічим не заповнена неділя триває без кінця. Лів сидить у своєму мовчазному будинку біля мовчазного телефону з тисячами неспокійних і хаотичних думок, що рояться в голові, і чекає на кінець світу.
Вона ще раз набирає його номер і різко обриває дзвінок, щойно вмикається автовідповідач.
«Він охолов до мене».
«Звичайно ж, ні».
«Він мав час усе обміркувати і збагнути, скільки всього приносить у жертву заради мене».
«Ти маєш довіряти йому».
Вона шкодує, що поряд немає Мо.
Ніч потроху запановує. Небо густішає, оповивши все місто непроглядним туманом. Не в змозі дивитися телевізор, вона поринає в неспокійний уривчастий сон і прокидається о четвертій ранку. Усі її думки нерозривно сплуталися в єдине отруйне ціле. О пів на шосту вона підіймається з ліжка, готує собі ванну і деякий час лежить у ній, вдивляючись крізь скло в непроглядну пітьму неба. Потім обережно сушить феном волосся, одягає сіру блузку і спідницю в тонку смужку — колись Девід казав, що обожнює її в цьому вбранні. «У ньому ти схожа на секретарку», — зазначав він таким тоном, наче це схвальний відгук. Лів доповнює ансамбль штучними перлами та весільною обручкою. Старанно наносить макіяж. Вона вдячна, що може за його допомогою приховати тіні під очима і землисту виснажену шкіру обличчя.
«Він прийде, — каже вона собі. — Ти повинна вірити бодай у щось».
Світ навколо неї потроху прокидається. Скляний будинок оповитий туманом, що лише загострює в ній відчуття ізольованості від решти світу. Там, унизу, — довгі черги автомобілів, помітних лише завдяки червоним спалахам стоп-сигналів, що повільно просуваються вперед, наче кров у забитих артеріях. Вона п’є каву і з’їдає половинку тоста. Радіо доповідає про дорожні затори в Гаммерсміті та про змову з метою отруєння політичного діяча в Україні. Покінчивши з їжею, вона миє посуд і натирає кухню до блиску.
Потім із провітрюваної комори приносить стару ковдру і дбайливо загортає в неї «Дівчину, яку ти покинув». Загортає, наче пакує подарунок, тримаючи картину зворотним боком до себе — аби не дивитися в обличчя Софі.
Френ сьогодні не у своїй хижці. Вона сидить на перевернутому відрі й дивиться через бруківку в бік річки, розплутуючи шматок шпагату, кількасот разів обмотаного навколо жмутка паперових пакетів із супермаркету.