Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Тебе ніхто не помітив?
— Ні, — впевнено відповіла вона. — Про це не турбуйся. Жодна душа не бачила, як я заходила до Броґанових покоїв. Так само ніхто не бачив мене в коридорах. А слуги переконані, що цієї ночі я взагалі не залишала своєї кімнати.
— Все одно будь насторожі, — попередив Імар. — Особливо з майстром Ґарваном. Він до біса проникливий, бачить людей наскрізь.
— Знаю. Але з ним ніяких проблем. Ґарван був зі мною, коли я розбиралася з Броґаном, і пильнував, щоб ніхто мені не завадив. Він теж чаклун.
Від несподіванки Імар зайшовся кашлем.
— І він?… Та скільки ж вас?!
— Лише ми троє в усьому Ханґовані. Ще Ґарван знайшов був двох малих хлопчаків з чаклунським хистом і подбав про те, щоб вони переїхали на Абрад. А одного разу зустрів на Ринковій площі молоду чаклунку, проте вона, відчувши його маґію, налякалась і втекла. Розшукати її не вдалося. Мабуть, бідолашна жінка чкурнула геть із міста.
— Схоже, що так, — погодився Імар, якому відразу згадався лист Бренан аб Ґрифида, де той, серед іншого, розповідав про свою єдину зустріч із чаклуном на Лахліні. Виявивши в чоловікові, що проходив повз нього вулицею, маґічну силу, хлопець мало не зомлів від страху. Найперше йому спало на думку, що поборники вже викрили цього чаклуна і тепер стежили за ним у сподіванні спіймати ще когось. Певно, й та чаклунка, зустрівши Ґарвана аб Малаха, подумала так само…
— Мені дуже пощастило, — вела далі Елвен, — що майстер Шовар звернув на мене увагу. Помітити дорослого чаклуна неважко, він світиться, але щоб розгледіти непробуджену чаклунську силу, треба спеціально придивитися. Якби не ця випадковість, я б майже напевно потрапила на вогнище. Коли мій хист до чарів почав виявлятися, це проходило досить бурхливо, і лише завдяки майстрові Шовару мені вдалося не виказати себе. Він навіть заразив мене вітрянкою, щоб у найскладніший період, коли я навчалася стримувати свою силу, зі мною спілкувалось якомога менше людей.
— Твою хворобу я пам’ятаю, — сказав Імар. — Тоді Ґрайне була дуже засмучена, що не може провідати тебе, бо сама на вітрянку не хворіла… — Він пильно подивився їй у вічі. — Чому ти досі на Лахліні, Елвен? Чому тут залишилися майстер Шовар і майстер Ґарван? Тобі ж досить було поцупити одну з материних коштовностей, щоб оплатити ваш переїзд на Абрад. А тепер і своїх маєш удосталь. Чому не взяла їх і не втекла з цієї триклятої країни? Тільки не кажи, що любиш Лахлін, він не заслуговує на любов. І тим більше не заслуговують на неї лахлінці. Вони гідні лише жалю та зневаги.
Елвен відвела від нього погляд і задивилась у вікно, за яким гуляла хуртовина. Вона почалася ще вчора ввечері, всю ніч настирливо періщила снігом у шибки і навіть на ранок нітрохи не вщухла.
— Попервах я просто боялася, — заговорила дівчина. — Перспектива переїзду на грішний, нечестивий Абрад лякала мене дужче, ніж загроза з боку поборників. Зараз мені самій важко в це повірити, але так і було. Добре хоч ніколи не спадало на думку в усьому зізнатися й покаятись. Майстер Шовар знайшов потрібні слова, щоб переконати мене в марності сподівань на милосердя Конґреґації.
— А тобі вистачило розуму дослухатися до його арґументів, — кивнув Імар. — Ну, гаразд, я згоден, ти не могла в одну мить позбутися забобонів. Та зрештою страх перед Абрадом минув. Що ж далі утримувало тебе на Лахліні?
— Знов-таки, страх, — відповіла Елвен. — Страх назавжди втратити маму, тата, братів, кузин і кузенів, опинитися в чужій країні, серед чужих людей, без засобів до існування… Втім, і майстер Шовар, і Ґарван присягалися дбати про мене, запевняли, що на Абраді чаклуни не бідують. Але ж ти й сам розумієш, що їхні уявлення про засоби до існування дуже відрізняються від моїх. — Вона ніяково всміхнулася. — Свого часу мене жахала сама думка про те, що я муситиму жити, як проста городянка. Та згодом і це минулось, я збагнула, що на світі є речі важливіші за багатство та знатність. Я б, мабуть, таки поїхала на Абрад, якби не смерть Ґрайне. Вона все змінила, хоч і не відразу. Спершу я просто вирішила зачекати з від’їздом, щоб за слушної нагоди помститися лордові Броґану. А потім побачила, що ти так само ненавидиш поборників, як і я. І тоді… — Елвен завагалася. — Ти просив не говорити про любов до країни. Гаразд, не буду. Може, Лахлін і справді не вартий любові. Але я люблю близьких мені людей, родичів, друзів, які живуть на цій землі, і хочу звільнити їх з-під влади Конґреґації. Сама б я нічого не вдіяла, а з тобою… Королям і раніше вдавалось упокорити поборників, проте вони ніколи не йшли до кінця, не знищували їх остаточно. Я певна, ти не припустишся такої помилки.