Первісна. Дорога на Тір Мінеган

— Як я розумію, — знову заговорив Імар, — ні чаклун, ні інші ватажки бунтівників не перешкоджали тим, хто вирішив піти від них?

— Ні, государю, — відповів Лонан аб Ґораґ. — Вони вмовляли їх залишитись, але не намагалися затримати.

— Отже, — вів далі король, — всі мали можливість здатися. А ті, хто цього не зробив, перетворилися з просто втікачів на спільників чаклуна. Це вже виняткова компетенція поборників, оскільки закон однозначно стверджує, що злочини проти віри переважають кримінальні та державні.

Кайлем аб Рордан посміхнувся й ледь помітно кивнув, схвалюючи хід думок свого государя. А досі похмуре обличчя ґвардійського ґенерала прояснилося.

— То виходить, що…

— Саме так, — підтвердив Імар з удаваним жалем. — Цим мають займатися наші відважні поборники, що покликані захищати благословенну лахлінську землю від чаклунської погані. Армія лише заважатиме їм, бо військові, подивімося правді в вічі, не навчені боротися з пекельними вилупками. Тому накажіть своїм підлеглим не вдаватися до наступальних дій, а лише тримати облогу до прибуття центурій[8] Конґреґації. А тоді нехай приєднуються до пошуку втікачів, що не заплямували себе співпрацею з чаклуном.

— Слухаюсь, государю.

— І ще одне. Наказ про негайну страту впійманих злочинців поширюється й на тих, що розкаялись і здалися. Вони врятували свої душі від вічного прокляття, відмовившись іти за чаклуном, але мусять заплатити життям за участь у бунті.

— Буде виконано, государю, — запевнив його Лонан аб Ґораґ. — Я негайно надішлю відповідні розпорядження.

Обидва ґенерали без пояснень збагнули його задум. Якби бранці потрапили до рук поборників, ті могли відкласти виконання вироку, а натомість пустити брехливі чутки, буцімто їх помилували. Дехто з утікачів, що залишалися в горах, міг упійматися на цю вудочку, повірити, що йому справді подарують життя, і здатися. А так усі розумітимуть, що їм немає порятунку, тому битимуться до кінця, і один тільки Див знає, яку ціну доведеться заплатити за приборкання цього бунту. Та в будь-якому разі, платитимуть поборники — як життями, так і репутацією. І що більше їх загине, що довше протримаються бунтівники, то дужче впаде авторитет усієї Конґреґації загалом і її керівництва зокрема. Зрозуміло, простий люд і далі молитиметься на поборників, проте Імарові йшлося передовсім про думку шляхти, яка надзвичайно чутливо реагувала на будь-які зміни в балансі сил між королем та Поборчою Радою. Ще вчора Імар не вірив, що йому вдасться перемогти в цьому протистоянні, але сьогодні Елвен подарувала йому надію. І сьогодні ж, за дивовижним збігом обставин, надійшла звістка про те, що звичайний тюремний бунт зненацька вилився в повстання єретиків під проводом чаклуна.