Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Тепер ми вже точно їх не випередимо, — сказала Мораґ, яка саме завітала до Шайни, щоб, за її власним висловом, почесати перед сном язика. — Добре, коли будемо в Тахріні двадцять дев’ятого ввечері. Що не кажи, а море таки сильно скорочує відстані.
— Зате суходолом зручніше, — зауважила Шайна. — Я лише двічі плавала на кораблях — з Тір Мінегану в Івидон і через Румнахську затоку. Не скажу, що мені сподобалося.
— А мені подобається. Якби Ріана запросила товаришувати їй у подорожі на Ініс на н-Драйґ, я б залюбки погодилася. — Мораґ скрушно похитала головою. — І знає ж, негідниця, що я люблю море, але ні словечка не написала про свої плани.
— Та ніяких планів, мабуть, і не було. Просто стукнуло їй у голову, вона розвернулася на півдорозі до Дин Гаїла й поїхала в інший бік. А тобі не написала, бо думала, що ти й далі супроводжуватимеш Ейрін. Сама напиши Ріані, гадаю, вона тільки зрадіє. А завтра повернешся в Рондав і сядеш на перший-ліпший корабель, що йде до Вантайна.
— Ну, не знаю, — невпевнено мовила Мораґ. — Це виглядатиме так, ніби я набиваюся…
Шайна розсміялась:
— Та тобі просто ліньки! Ти здатна лише патякати про свою палку любов до морських пригод, а як доходить до справи, завжди знайдеш причину, щоб залишитися на березі.
— Не вигадуй, — образилася Мораґ. — Я була на Ініс Шінані.
— Авжеж, відважна мандрівка! Цілих триста миль від хамрайґського узбережжя! Після цього уявила себе бувалим морським вовком і наступні три роки сидьма просиділа в Еврасі. Залишалася б там і досі, якби не Ейрін.
— Я збиралася на Шогірські острови…
— То чому не поїхала з Айліш на Лівенах? Звідти до Шогірів удвічі ближче.
— Просто я нікуди не кваплюся. Ще встигну побувати і на Шогірах, і на Ініс на н-Драйґу. І, до речі, добре, що не поїхала. Тоді б я не супроводжувала Ейрін і не стала свідком пробудження Первісної. Пропустила б таку визначну подію.
Шайна відчула, як спрацювали поштові чари, й відразу потяглася до сумки, де лежали аркуші з плетивом чекання. Та тут двері рвучко розчахнулись, і до кімнати забігла схвильована Шаннон. Вона була в одному лише халаті, а її чорне волосся блищало від вологи.
— Ви вже знаєте?
Шайна миттю здогадалася, що це пов’язано з щойно отриманим листом. Вочевидь, такий самий лист надійшов до Шаннон на пару хвилин раніше і приніс не дуже приємні новини.
— Ні, — сказала Мораґ, — ще не знаємо. А що сталося?
Шаннон зітхнула:
— У нас великі проблеми. Король Енгас помирає…
Розділ XX
Імар дивився на мертвого чоловіка в ліжку і не міг знайти в собі бодай крихти співчуття до нього. Лише шкодував, що небіжчик так легко перебувся.
„Пощастило ж паскудному покидьку!“ — з досадою думав король. — „Якби на світі існувала справедливість, він помирав би повільно, в муках, з усвідомленням того, що від його хвороби існують ліки, проте ними не можна скористатися, бо вони чаклунські, нечисті… А втім, цей побожний телепень і сам би від них відмовився. Конав би з молитвою на вустах, славлячи Дива за те, що дав йому сили подолати диявольську спокусу…“
Закінчивши огляд принца Броґана, майстер Шовар аб Родрі, головний королівський медик, склав інструменти до своєї валізи й підвівся.
— Це був серцевий напад, государю, — сказав він Імарові. — Все сталося миттєво, вві сні. Ваш дядько нічого не відчув.
— Але ж батько ніколи не скаржився на серце, — розгублено мовив сімнадцятирічний Лаврайн, старший з Броґанових дітей. — І взагалі, він мав чудове здоров’я, навіть на нежить рідко хворів.
— На жаль, буває й так, ваша високосте. Іноді серце відмовляє в цілком здорових людей, і запобігти цьому неможливо. Медицина тут безсила.
До Лаврайна підбігла найменша сестра Альве і мовчки пригорнулася до нього; він став гладити її хвилясте світле волосся. Інші двоє сестер утішали матір, леді Ґвайр, що ридала в кутку кімнати. З усієї родини був відсутній лише менший Броґанів син, Мевріґ, якому нещодавно минуло дванадцять. Саме вчора він застудився, майже всю ніч не спав через сильний жар та кашель і лише під ранок заснув. Його поки не будили.
Імар поклав руку на Лаврайнове плече, але нічого говорити не став. Звичайно, він міг би вичавити із себе фальшиві слова жалю, та кузен однаково б йому не повірив. При дворі ні для кого не була таємницею глибока неприязнь між королем і його дядьком, яка віднедавна різко загострилася й набула всіх ознак відвертої ворожнечі. У конфлікті Імара з верховним поборником принц Броґан демонстративно підтримав останнього і привселюдно називав племінника єретиком. Утім, сам Айвар аб Фердох нітрохи не радів через таку підтримку, бо в колі своїх прибічників Броґан жорстко критикував його за поступливість і нерішучість. Ці слова знаходили щирий відгук у серцях радикально налаштованої частини поборників, украй незадоволених пасивністю свого лідера. З донесень аґентів Таємної Служби Імар знав, що в Поборчій Раді сформувалася невелика, але дуже активна група, члени якої прагнули всадовити Броґана на трон і чинили на решту радників шалений тиск з вимогою висунути проти короля звинувачення в потуранні ворогам Святої Віри. Певна річ, лорд Айвар не міг цього допустити, бо розумів, що Імар не забариться кваліфікувати такі дії, як спробу державного заколоту. Тож за наявних обставин принц Броґан становив загрозу і для короля, і для верховного поборника, а його смерть була на руку їм обом. І ще невідомо, кому з них більше…