Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
На сьогоднішній нараді з військовими йшлося про черговий бунт — та цього разу не селянський. Минулого тижня на каменярні в Архарському передгір’ї, що за вісімдесят миль від столиці, наглядачі втратили пильність через гостре отруєння зіпсованим м’ясом, а каторжники не забарилися цим скористатись і підняли повстання. Здобувши свободу, частина з них просто порозбігалися хто куди, але більшість, майже дві сотні, забравши зброю, амуніцію та харчові припаси, організовано рушили в гори. Оскільки вже почалася зима, їх вирішили не переслідувати, а просто перекрили всі шляхи і стали чекати, коли втікачі, змерзлі та зголоднілі, почнуть самі повертатися.
Якраз сьогодні вранці до Ханґована прибув кур’єр з повідомленням, що вчора до рук військових віддалися чотири десятки каторжників, які розповіли, що в таборі втікачів з’явився чаклун. Власне, в цьому не було нічого незвичайного: чаклуни й раніше намагалися приєднатись до різних заворушень, проте бунтівники не бажали мати з ними нічого спільного і проганяли їх, а іноді навіть убивали й передавали понівечені тіла „Китрайлових слуг“ поборникам із палкими запевненнями у відданості Святій Вірі. Так і цього разу, ватажки повсталих в’язнів, п’ятеро запеклих розбійників, що уникнули шибениці лише завдяки своїй фізичній силі, яку суд визнав корисною для роботи в каменярні, надумали порішити невисокого сухорлявого юнака років двадцяти, що прийшов до печер, де ховалися втікачі, назвався Ейнаром аб Диланом з Таркаррая й запропонував до їхніх послуг свою маґію. Він тримався дуже самовпевнено і, як засвідчили подальші події, мав на це всі підстави. П’ятеро ватажків, що накинулись були на нього з мечами, попадали мертвими, не зробивши й двох кроків; така ж сама доля спіткала й кількох їхніх помічників, що намагалися підстрелити чаклуна з рушниць та арбалетів. А ще серед каторжників знайшлося близько дюжини фанатиків, які знехтували таким ясним та недвозначним попередженням і підхопили зброю загиблих; певна річ, вони не встигли нею скористатися.
Мабуть, чаклунові, попри всю його силу, таки довелося б піти ні з чим, якби більшість каторжників на Архарській каменярні не складали засуджені за злочини проти віри. Декотрі з них були справжніми єретиками, хоч і поміркованими, бо всі затяті віровідступники потрапляли на вогнище. Втім, навіть ті в’язні, яких звинуватили облудно, за час перебування на каторзі втратили колишню твердість у вірі і, хто охоче, а хто понад силу, зрештою визнали, що такий могутній чаклун стане їм у пригоді. Втікачі обрали собі нових ватажків — чотирьох безсумнівних єретиків, одного колишнього армійського лейтенанта, засудженого до довічної каторги за вбивство зрадливої дружини, і, звичайно ж, самого Ейнара аб Дилана. Після тривалої наради нового керівництва, старший з них за віком, Аврон аб Кадуґан, який раніше викладав історію в Ханґованській Офіцерській Академії, сказав людям, що тепер їм немає місця на Лахліні, а їхній єдиний шанс на порятунок — пробитися до західного узбережжя й захопити корабель для втечі на Абрад. Та це стане можливим лише навесні, а зиму їм доведеться перечекати в горах — що цілком реально з огляду на присутність серед них чаклуна, який узявся подбати про постачання продовольства й обігрів печер.
Надвечір у печерах справді стало тепло, а Ейнар аб Дилан, що цілу ніч був відсутній, на ранок притяг невідь звідки підводу з трьома свинячими тушами й кількома лантухами картоплі та пшона. Така демонстрація чаклунських можливостей вразила людей ще дужче, ніж легкість, із якою напередодні Ейнар подолав своїх супротивників. Проте не всі цьому зраділи: у декого м’ясо, здобуте (а може, й створене!) за допомогою чарів, застрягало в горлі, а тепло в печерах, явно маґічного походження, пекло їм шкіру. А тут ще й віровідступники, захопивши владу, стали відкрито проповідувати свої єресі, що остаточно урвало терпець доброчесним убивцям та грабіжникам. Наступного дня вранці понад півсотні бунтівників залишили табір і стали спускатися в долину, визнавши за краще здатися на милість військових. Щоправда, на півдорозі дехто з них передумав і повернувся, проте більшість здійснила свій задум…