Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Лише на війні Тарас перебуває у своїй стихії. Будучи хоробрим воїном, він радіє, бачачи, як його сини йдуть його слідами, коли починається конфлікт із Польщею. Однак козацьке свято не триває вічно. Польське підкріплення прориває облогу Дубна, забираючи деяких козаків в полон. Тим часом Тарас довідується від Янкеля про Андрієву зраду і прагне з’ясувати, чи його син насправді перейшов до поляків. Раптом приходить із Січі звістка, що татари викрали козацьку казну і забрали полонених. Кошовий сповіщає про те, що військо покидає Дубно: виснажлива облога — це не сильна сторона козаків, а зголодніле місто навряд чи стане великою здобиччю для переможців. Тарас виступає проти рішення кошового, посилаючись на полонених у Дубні козаків, котрих чекає страшна смерть, якщо їх не врятувати. Зрештою козаки розділяють своє військо на два фронти по 4 тисячі вояків: одні мають залишитись у Дубні під орудою Тараса, другі — переслідувати татар. Хоча цього разу Тарас безпосередньо висловлює свою незгоду, альтруїстичний принцип знову приховує переконливі особисті причини. Якими є справжні мотиви старого козака: він виявляє турботу про полонених козаків чи своє приховане бажання перевірити Андрієву зраду та вчинити помсту? Його мрії захопити польську спокусницю та провезти її полем, прив’язаною до коня, аж поки її тіло розірветься на шматки, натякають на сильні особисті причини, які змушують Тараса залишитись у Дубні.

Еволюція Тараса як національного лідера досягає свого апогею, коли він приймає командування військом під Дубном. Його наснажливі промови перед вирішальним зіткненням з поляками перетворюють козаків на втілення націоналістичного завзяття та патріотичної жертовності. Напередодні битви Тарас пропонує тост за традиційні козацькі цінності — святу православну віру, Січ і козацьку славу. Цей особливий момент є найурочистішим прославленням духу козаків і їхньої самосвідомості. Здійснюючи цей ритуал, Тарас стає справжнім лідером. Ця подія має невитравні релігійні підтексти. Вона нагадує розділення Христом вина між своїми учнями на Таємній вечері. Вочевидь, для підкреслення цього аспекту Гоголь замінює горілку, яку козаки п’ють у виданні 1835 року (ПСС 2, 327), на старе вино. Оповідач називає вино заповедным (ПСС 2, 129), що означає «дорогоцінне» або «вибране», але також перегукується з поняттям про Христові заповіді. Внаслідок цього Бульба веде козаків у бій за високі козацькі ідеали, а не за тимчасові, приземлені цілі.