Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Як у «Тарасі Бульбі» зображено генезу польсько-українського конфлікту? Досить дивно, але оповідь не починається описом жорстоких польських образ. Хоч у версії 1842 року Тарас обурений полонізацією України, у своїй кампанії з провокування війни він жодного разу не наводить поляків у ролі потенційного ворога. Як я показала у третьому розділі, Гоголь починав свою ранню історичну прозу конкретними зображеннями польських образ: польський солдат дає ляпаса старому козакові, єврейський орендар православної церкви збирає податок за святкування Великодня, українських полонених піддають тортурам і таке інше. Жодні подібні образи не становлять сцени для національного конфлікту: серйозні скарги цього роду представлено лише в останній главі, коли вже повним ходом розгортається війна. Гоголь змінює загальне уявлення про походження військових конфліктів між націями. Його козаки спочатку вирішують розпочати війну і лише другою чергою думають про вибір ворога. Непоясненний потяг до агресії передує творенню обґрунтування, немовби його завжди можна легко сфабрикувати. Гоголь також чимдуж прагне продемонструвати роль одного фанатика, такого, як Тарас, у підбурюванні до насильства та маніпулюванні козацькими масами.

Гоголь уповільнює рух своєї оповіді для демонстрації того, як кошовий — ставленик Тараса спонукає своїх легковажних виборців до оголошення війни. Промова кошового до козаків є кричущим прикладом демагогії та маніпулятивних політичних інсинуацій (ПСС 2, 74). Його типово козацьке звернення перетворює щасливих козацьких пияків і гульвіс на кровожерливих псів. Кошовий нагадує козакам про їхні борги у єврейських корчмах, таким чином натякаючи на те, що вони могли б використати майбутню здобич на пиятики. Потім він згадує, що чимало молодих людей досі не бачили війни — а таке становище нестерпне для справжнього козака. Хоч він і заперечує можливість порушення мирної угоди козаків із султаном, водночас майже на одному диханні згадує, що їхня церква бідно прикрашена, вказуючи на ще одну грошову потребу. Знову-таки, він пригальмовує та згадує священну присягу, що не дозволяє їм розпочати війну. Однак наприкінці пропонує компроміс: без офіційного оголошення війни козаки можуть послати «новачків» разом із кількома досвідченими козаками у «несанкціонований» рейд проти турків.