Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Та все-таки у зображенні Тарасових дій Гоголь повертається до образу (і навіть наголошує на ньому), створеному в редакції 1835 року, де він постає в ролі некерованого розпалювача війни. Ширші національні інтереси турбують Тараса менше, ніж його потреба перетворити своїх синів-семінаристів на воїнів. Події, які призводять до козацько-польської війни, були явно знехтувані в інтерпретації «Тараса Бульби», незважаючи на той факт, що вони займають третину твору (1—4 глави). У цих главах докладно показане Тарасове нечесне політиканство та пропонується нещадно-скептична анатомія розпалювання війни, що ставить під сумнів ідею «народних» повстань і «національних» рішень. Вони, таким чином, забезпечують важливий іронічний контекст для подальшого розвитку повісті. Замість вилучення або виправлення цих глав у процесі перегляду тексту 1842 року Гоголь, навпаки, збільшує ступінь хитрих махінацій Тараса. Цей великий початковий сегмент відіграє важливу роль у творі, будучи не просто бічною лінією, яку можна забути, коли повість досягає піднесеного націоналістичного звучання.
Конфліктна, войовнича постать Тараса дає знати про себе вже в першому реченні повісті, коли він зустрічає своїх синів, насміхаючись із їхнього семінаристського одягу. Замість обіймів і рукостискань сцена містить бійку між батьком і сином, оскільки старший, Остап, спровокований Тарасовими образами, намагається силою змусити батька замовкнути. Окрилений Остаповим проявом мужності, Тарас закидає своєму молодшому синові, Андрію, брак характеру. Ця сцена не є невинно кумедною, як часто припускають. Тарасова любов, виражена у формі конфліктної риторики та, хоч і м’якого, але насильства, є більш тривожною, ніж забавною. Ця сцена віщує розкол у Бульбиній родині і тему майбутнього, більш кривавого насильства. Вона підкреслює, що Тарас налаштований на конфлікт. Замість того, щоб вирядити своїх синів на Січ самих, він вирішує приєднатися до них: Какого врага мы можем здесь высидеть? (ПСС 2, 45). Боротьба з ворогом — це не жорстка необхідність для Тараса, а важлива частина життя, яку слід знайти, якщо її бракує.
На Січі Тарасове прагнення війни набуває більш конкретної форми. Після того, як Остап і Андрій скуштували козацького духу, Тарас закликає кошового, головнокомандувача козацького війська, залучити козаків до війни. Наявність або ідентифікація ворога для Тараса є вторинними; важливий лише сам факт війни. Коли кошовий відповідає, що в козаків на цей момент не вистачає відповідних об’єктів, Тарас пропонує татар і турків. Кошовий відкидає його пропозицію, оскільки козаки уклали мирну угоду з султаном. Тарас не вважає, що це до чогось зобов’язує, та цитує найавторитетніше джерело, яке, на його думку, скасовує угоду: Господь і Святе Письмо наказують убивати невірних. Кошовий визнає, що зазвичай це може бути прийнятною лазівкою, але цього разу козаки заприсягнули власною вірою. Залучивши релігію до своєї аргументації, Тарас потрапляє у скрутне становище. Оскільки він не може нічого протиставити останньому аргументу кошового, то взагалі відмовляється від стратегії обґрунтування: Вот у меня два сына, оба молодые люди. Еще ни разу ни тот, ни другой не был на войне, а ты говоришь, не имеем права (ПСС 2, 69). Отже, дискусія різко переходить від колективного права до особистих потреб. Оскільки кошовий залишається при своїй думці, Тарас вдається до ототожнення його особистої потреби з громадською користю: Так, стало быть, следует, чтобы пропадала даром козацкая сила, чтобы человек сгинул, как собака, без доброго дела, чтобы ни отчизне, ни всему христианству не было от него никакой пользы? Так на что же мы живем, на какого чорта мы живем, растолкуй ты мне это. Ты человек умный, тебя недаром выбрали в кошевые, растолкуй ты мне, на что мы живем? (ПСС 2, 69). Поняття християнства та вітчизни з’являються лише як маски більш безпосереднього бажання Тараса забезпечити своїм синам військовий вишкіл. Врешті-решт кошовий залишає в силі свій вердикт, і Тарас таємно присягається помститись.