Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Пан йому в зуби — задав так питання. Не смів убогий розвивать проблему,
Не зумів з паном вести далі тему.
Тож раджу, цапе, не переч ти вовку,
Бо хвоста вирве — кинешся до сховку.
ПРО ХМІЛЬ
Бува, що сп’яну хтось комусь нашкодить,
На ранок каже: «Хмельницький те робить». Зі сну, тверезі, Хмеля гнівно лаєм,
А п’ючи, бочку наче наливаєм.
Зневажиш брата — «Вибач,— мовиш,— брате, Адже й ти п’яний часто звик бувати.
Тож пиймо знову, а як що учвариш —
Те, що учора,— Хміль тобі товариш». Хитрюгу Хмеля потріпати варто,
Аби із п’яним не заходив в жарти.
Спитай потому: «Як тобі сідати?
Хміль з Хмелем бився, не я бив тя, брате».
З ЧОГО ЗРОБЛЕНО ЖІНКУ
Жінку із кістки сотворив ти, боже. Кісткою в горлі стати вона може.
Мужа лупцює жіночка невинно, її ж не вдариш — бо слабке створіння. Слабше начиння з глини, аніж з кості — Мужеві гірше, аніж її мості.
БЕНКЕТ НА СЕЙМИКУ
Не ті вже пани, що були раніше,
Ті давно лежать десь на кладовищах, На хліб-сіль не звуть шляхтичів убогих,
Не дають винця при своїх порогах.
Під сеймик було кличуть гостювати,
Від тебе не ждуть жодної заплати.
А тепер пішли звичаї незнані:
Коли подадуть фляки у шафрані Чи пляшку вина поставлять для гостя —
За те обирать маєш йогомостя До сейму послом, кудись депутатом.
Як ні, то йому ти стаєш небратом. Сьогодні, як пан тебе почастує,
Питай, чого він собі потребує.
МІНЛИВІСТЬ СВІТУ —НЕ ЗРОЗУМІТИ
Ой, що за диво діється на світі,
Що тому смішки, тому сльози лити, Один здоровий, а інший хорує,
Один щасливий, а інший горює,
Той вола з болю, той радість голосить,
Той їсть паштети, а той хліба просить, Той спить в перинах, той кров розливає,
Той в красних шатах, той в гною конає. Осягнули б світу трагедію люди,
Коли б предивне приключилось чудо: Убрані й голі, здорові і хворі,
П’яні й голодні, веселі і в горі,
Коли б всі разом зійшлись в одній хаті — Що світ предивний, усім стало б знати.
ПОРАДА
Треба за мужа біднішого мати.
Тоді він буде тебе шанувати,
Буде тебе він хвалити усюди,
Ніде й ніколи тебе не забуде.
ПОКІРНА ЖІНКА
Покірна жінка все мужу прощає,
Поки за чуба його не впіймає.
Тоді полічить вона йому зуби —
З любові лупить, бо дуже вже любить.
Хто добрий лицар? — Лицарем мостивий.
Хто пан мостивий? — Комір соболиний.
Хто бив турчина? — Гетьман, прошу пана.
Хто гетьман славний? — Кого на те стане.
Хто тут філософ? — Той, що диспутує.
Хто диспутує? — Хто вино купує.
Хто красномовний? — Той, що гладко править. Хто гладко править? — Хто могорич ставить.
Хто чеснотливий? — Той, що венерує.
Хто брат зичливий? — А той, що дарує.
Хто франт, хто блазень, хто ледар, роззява? — Той, що без грошей.— Така в світі слава.
ДОБРА ЖІНКА
У всьому добру жінку, любий брате,
І поміж тисяч важко відшукати;
Та все ж і добра трапитися може,
Адже знаходять поміж терном рожі.
ПІДСТУПНЕ СВАТАННЯ
О, не одного ж вітця обдурили Ті, що таємно горілку жлуктили.
Хоч молодого хміль завжди дурманить, Проте достаток усякого манить.
Кіт, коли хоче упіймати мишу,
Так причаїться, що геть і не дише.
А вже як зловить, то муркоче любо — Так наречений робить після шлюбу. Тож стережися, необачна панно:
Що було миші, те з тобою стане.
НЕСТАЛІСТЬ СВІТУ
Мав лату на латі,
Тепер в красній шат і.
Із чужої праці став раптом багатий, Жив у халупі, а завів палати, Наповнює скрині кров’ю людською.
Хто це, питаєш? Цить! Ми, із тобою.
УСЬОМУ ПРИХОДИТЬ КІНЕЦЬ
Агей, і мури зазнають руїни,
Потужних замків здобувають стіни,
Не глина — камінь має прахом стати,
А ти, людино, хочеш протривати!?
СМЕРТЬ
Ой, смерте безжальна, тягнеш нас до себе! Хто б не відкупився, коли б міг, од тебе?
Дуки сього світу дали б міліони,
Коли б у підземні їх не гнано гони.
Золото і срібло дав би, оксамити,
Дав би злотоглови й дорогі теліти,
Дав би пан мостивий коней табунами,
Дав би пишний лицар зброю, хоч возами.
Інший дав би радо все, що є в коморі,
Дав би, що надбалось у його оборі.
А убогий дав би й латану свитину,
Коли б мав од тебе хоч одну хвилину.
А коли б ти хвилі продала копами,
Заплатив би кожен усіма снопами.
Ох, коли б ти, смерте, щось потребувала,
Що б не загадала, зразу б те і мала.
Та не відкупитись! Засіяна нива.
Має бути зжата. Не діждати дива.