Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Европейская старинная литература » Українська література 17 століття
Українська література 17 століття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська література 17 століття

Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.
1 ... 148 149 150 151 152 153 154 155 156 ... 283
Перейти на страницу:

Там земля багатая, о том усі знайте,

За відомость певную коляду мні дайте.

Я був гетьманом славним, а тепер капланом,

Ліпше мя тоє здобить, ніж що єст-єм паном.

І вам до домов своїх благословлю пойти.

Можете ся з сватами і з кумами зійти.

Ідіте ж а церковних дверей не зопсуйте,

Поєдинцем ідіте, всі ся разом не суньте.

ВІРШІ НИЩЕНСЬКП А СМІШНІЇ

Грицю, брате мой милий, час і нам на влови.

Озьми ж собі із мішок житньої полови.

Видів-єм, же летіло з неба пасок много,

Я тілько не вловив-єм, мізерний, нічого.

Прудко барзо летіли і на цминтар впали.

Люде зараз коло них громадами стали.

Коли ж стали всі разом онії ловити,

Я засупся, бігучи, не могл-єм мовити.

Аж при бігу жадної уже не застав-єм.

Ходячи по цминтару, тілько засвистав-єм.

«Где ся тоє поділо?» — помислив-єм собі

І, зотхнувши, поднесл-єм руки в небо обі:

«О боже, дай же і мні хоч одну поймати Пасху з передпічкою, нехай буду знати,

Що то нині за манна із неба зступила,

Але мене, як бачу, єдного окпила,

Що-м жадної не поймав, як купою впали

І шерекгом в цминтару поважне стояли!»

Аж гляну на улицю до єдної хати,

Пієнкний мя запах зайшов, почав я вонхати. Помишлю, чи не пасху там то тепер їдять?

Прикрадуся, аж усі поза столом сидять.

А єдина дитина на припічку сидить

Та єще нескубену передпічку держить.

Я, тихенько скравшися, мислив-єм, же вхвачу,

А ухвативши, хиже полегеньку втечу...

* *

*

Повім я вам, панове, красную приповість,

Хто собі варив їсти, знаю добре, же той їсть. А я на тоє єдин тілько не зобрався.

Жаль мі того великий, для того-м озвався.

А що ж, хоч би-м і рад був заложити кухню, Мусив би-м заставити остатную сукню.

Бо в котрий кут погляну, не знайду нічого,

А в запічку табором вошей лазить много. Скажіть мені, где воші дорого продають?

Мені за сто шелєга жадного не дають.

А ми то, небожата, много бід зажили,

Нім тих вошей у школі собі намножили.

А єст такії люде, що нізащо мають,

А особливе тії, що біди не знають.

Та ж і вош мізерная тілько где струп чуєт,

Там звикла і мешкати, не тілько ночуєт.

А ми то з давніх часов, учачися в школі,

Нічого не маємо, а нендзи доволі Мусимо заживати для святой науки,

Би-сьмо клейнот дорогий дали церкві в руки.

Нехай ся просвіщаєт з нашого убозтва

І нам теж уділяєт щедрот бозьких мнозтва.

Мусимо і вошами в світі торгувати,

Коли злота не маєм людєм дарувати.

Чей ми що за свой товар в Христа виторгуєм,

А чого нам не станет, ми ся заборгуєм.

Азали Христос-господь і нендзу познаєт,

Котрий і достатки всім вірним в світі даєт,

А нас, нищих, достатком небесним збогатить

І покармом ангельським в вічності наситить.

Бо-сьмо тут багатії в убозтво і скорбі,

Же нам повиростали юж на хребтах горби.

Маєм тварі висхлії каждий із голоду А натерпіли-сьмо ся зимна і холоду,

Кождого дня встаючи до церкви дзвонити.

А коли би не пошов, то дяк почнет бити.

Іди голий і босий до церкви читати.

Чи маєш ти чоботи, не будуть питати.

Але скоро крикнет дяк: «До церкви вставайте!» Зараз ся, небожата, до дзвона хватайте.

То нищий за повороз скоро тілько порвет,

Юж руки од морозу не прудко одорвет.

Пам’ятаймо ж тут усі на щастя оброти,

Бо єдними входимо на світ тот вороти.

З живота матки нашой єднако ся родим,

Хоч не єднаково з світа того сходим.

Леч чловєка фортуна не єдна пістуєт,

Бо бог і щасливості в нещастя ницуєт.

Сам бувши створителем, у своїй вічності Взяв на себе убозтво нашой мізерності,

Вбогих калік мізерних братією назвав І оним багатий дом у небі зготував.

Сам взиваєт нищетних на банкет до себе,

Сам себе видав на смерть, чловєче, для тебе,

Сам не мів где на світі приклонити глави,

Аби тебе впровадив до вічної слави.

Сам теж до пекельної пущався темності,

Би тебе з нендзи вирвав а ввів до світлості.

Сам нищим і убогим до нас прийти рачив,

Бо наші недостатки із неба обачив.

Тепер нас поратував в остатнії літа

І живот нам дарував творець всього світа.

Юж не будеш, чловєче, навіки вмирати,

Тілько рач побожності і цноти збирати,

Би-сь ся з ними пописав у солнечном небі Пред своїм сотворителем, уваж тоє себі.

Данило БР AT КОВСЬКИ Й

ДИСПУТ УБОГОГО З ПАНОМ

Пан з паном здуру вели диспут довгий, Сміливо мудрий втрутився убогий:

«Не теє, пане, у вас сперечання!» —

1 ... 148 149 150 151 152 153 154 155 156 ... 283
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)