Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Цей актор, високий, мов із картини Ель Ґреко знятий і переслідуваний сірчаними блискавицями та грозовими хмарами теж ніби з полотен ель-ґрековських, поволі опустився в крісло, не подивившись навіть, чи ж точно туди влучає. Його сідання було актом віри. Коли ж його невидиме оку тіло куди треба сіло, він задоволено усміхнувся, пишаючись точністю свого прицілу.
Офіціантка тут же поставила перед ним блюдце з лососем без підливи й келих червоного вина.
І.Х., заплющивши очі, відкусив дрібку риби й почав жувати.
— Старий режисер, новий сценарист, — нарешті обізвався він. — Ви покликали мене порадитися щодо Біблії? То питайте. Я знаю її всю.
— Хвала Богу, що хоч хтось її знає, — сказав Фріц. — Більшу частину нашого фільму зняв по той бік моря один суперпретензійний режисер, котрий ну ніяк не міг його змонтувати у монтажному павільйоні. Меґґі Ботвін у демонстраційній кімнаті № 4. Ти прийди туди за годину, — кольнув він мене своїм моноклем, — бо маєш побачити всю цю кораблетрощу. Христос ходив по мокру аки по суху, але як перебрести навпрошки такі глибокі гівняки? І.Х., улий трохи мирри в несвячене вухо цього типа! — Тут він торкнувся мого плеча. — А ти, дитино, розв’яжи проблему відсутнього Юди, приточи кінцівку до фільму, аби натовп нас не потовк, вимагаючи назад свої кревні, потрачені на квитки, гроші.
Грюкнули двері.
І я лишився сам-один перед яснозорим небесно-блакитно-понад’єрусалимним поглядом І.Х.
Він незворушно жував свою рибу.
— Я бачу, — нарешті заговорив він, — що ти чудуєшся, чому я тут. Я — християнин. А ще хто? Я — старий шкарбун. Спокійно уживаюся з Мойсеєм, Магометом і всіма пророками. Я не обтяжую себе думками про це — я є це.
— Отже, ви завжди були Христом?
І.Х. укмітив мою щирість і пожував ще трохи.
— Чи є я Христос? Ну, це щось наче надягнути зручне одіння на все своє життя й більш ніколи вже не перевдягатися, завжди без клопоту. Коли я задивляюсь на свої стигмати, то думаю: «Так». Коли я ранок за ранком не голюся, то моя борода править мені за самоствердження. Я вже не годен уявити якесь інше життя. О, багато літ тому я, звісна річ, був допитливий, — іще відкусив, пожував. — Перепробував усе на світі. Ходив до преподобного Вайолета Ґрінера, що на бульварі Креншоу. А храм Аґабеґ?
— Я був там!
— Великі шоумени, еге ж? Сеанси, бубни. Та ніяк не могли взяти. Ще був у Норвела. Як він, досі діє?
— Авжеж! Як він блимає тими своїми великими коров’ячими очиськами! А як ті гарні його хлопчики збирають гроші бубнами!
— Мова твоя звучить геть як моя! Астрологія? Нумерологія? Святі Трясуни? Ото кумедія!
— Та й до Трясунів ходив.
— Подобається тобі їхня боротьба в грязюці? А балакання всякими мовами?
— Ага! Ну, а що скажете про Негритянську Баптистську Церкву, що на Центральній авеню? Хор Гола Джонсона стрибо-співає по неділях. Просто землетрус!
— Туди тебе до біса, хлопче! Та ти ж геть по моїх стопах ступаєш! Як це ти встиг побувати по всіх цих святих місцях?
— Шукав відповідей на кляті питання!
— А зачитуєшся Талмудом? Кораном?
— Ці запізно прибилися до мого життя.
— Дозволь я скажу тобі, що й справді припізнилося…
Я пирхнув.
— Книга Мормона!?
— Правильно, свята акулко!
— Коли мені стукнуло двадцять, я втрапив до гурту мормонського Малого театру. Й Ейнджел Мороні мене приспала!
І.Х. аж ревнув та лясь долонями по своїх стигматах.
— Свята нудота! А що ти скажеш про Еме Семпл МакФерсон?!
— Шкільні друзяки підбили мене вискочити на сцену — вона тебе, мовляв, «спасе»! Я й вибіг і вкляк навколінці. А вона лясь мене долонею подобі! Та як закричить: «Господи, спаси цього грішника! Слава, слава, алілуя!» Хитаючись, я зліз якось зі сцени та й упав друзям в обійми.
— Чорт! — лайнувся І.Х. — Еме мене спасала двічі! А потім і поховали її. Влітку сорок четвертого? У тій великій бронзовій труні? Шістнадцятеро коней та ще й один бульдозер перли ту труну до цвинтаря нагору. Хлопче! Таж Еме була відростила собі ніби-крила, але в натуральну величину. І я й досі ходжу до її храму, заради старої ностальгії. Боже, як мені її бракує. Вона ж зворушувала мене, мов сам Ісус, у тому її причандаллю на Зелені Святки. Чудо з чудес!
— А тепер ви опинилися тут, — сказав я, — Христом на повну ставку в «Максимусі». Починаючи від золотих днів за Арбутнота.
— Арбутнота? — І.Х. аж спохмурнів, пригадуючи. Він відсунув своє блюдце. — Ану ж бо, випробуй мене. Попитай! Старий Заповіт. Новий.