Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Якийсь це пекельний вибір.
— Прозондуй якісь агенції автографозбирачів, добре? Мо’, бодай в одному з них знають Кларенса, його прізвище й адресу. Отже, Кларенс. А тоді спробуй розговорити «Браун-Дербі». Той метрдот не стане говорити з такими хлопцями, як оце я. А він таки мусить знати, ким насправді є оте Чудовисько. Десь поміж ним і Кларенсом ми можемо викрити таємницю того вбивства — а чи такого вбивства, яке може статися будь-котрої хвилини!
— Ну, є хоч такі ниточки, — мовив Крамлі стишеним голосом, сподіваючись, що й я далі говоритиму тихіше.
— Ось хоча б оце, — сказав я. — Відучора хтось живе в цьому будиночку. Тут є сміття, якого не лишали по собі ні Рой, ні я, поки ми тут разом працювали. — Я відчинив дверцята міні-холодильника. — Шоколадні плитки. Ну, хто поклав би шоколад у холодильник?
— Ти! — пирхнув Крамлі.
Я мусив засміятись. І зачинив холодильничок.
— Так, чорт забирай, це я поклав. Але ж він сказав, що сховається десь інде. Можливо, чом ні, він так і вчинив? Ну, то як?
— О’кей, — Крамлі ступив до скляних дверей. — То що ж я шукаю?
— А такого вели-и-икого недоладного крикливого журавля заввишки шість футів і три дюйми, в якого теліпаються до-о-овгі ручиська з до-о-овгими кощавими пальцями, а на фізіономії стирчить великий орлиний ніс, а над скронями — ранні залисини, а краватки в нього ніколи не гармонують із сорочками, а сорочки — зі штанами, і… — тут я затнувся.
— Вибач, що зачепив болюче, — мовив Крамлі, вручаючи мені носову хустинку. — Висякайся.
30
Наступної хвилини я вже покидав сільську місцевість горішнього Іллінойсу, а також — будиночок моїх дідуся-бабусі.
Ідучи, минув павільйон № 13. Він був замиканий на три замки і запломбований. Зупинившись, я уявив собі, як то воно було Роєві зайти й побачити, як невідомий маніяк узяв і розтрощив підстави для його, Роя, існування.
«Рою! — подумки заблагав я. — Повернись! Понавиліплюй іще гарніших Чудовиськ і живи вічно!»
І саме цієї миті повз мене промчала фаланга римських легіонерів, двічі пробігла, ще й лічачи кроки та сміючись. То була наче бистра річка шоломів із золотисто-багряними плюмажами. Таж гвардія самого Цезаря ніколи не красувалася краще й не рухалася швидше. А як вони пробігали, в око мені впав останній гвардієць. Довжелезні його ноги сіпалися, а лікті хляпали. А те, що схоже було на орлиний дзьоб, орало вітер. Я аж здушено скрикнув.
Загін забіг за ріг.
Я метнувся на те перехрестя.
«Невже Рой?!» — подумалося мені.
Але не міг же я закричати й тим самим дати людям навздогад, що в їхніх лавах бігає й один несосвітенний дурень.
«Клятий ти пришелепку!» — ледь прошепотів я.
«Ахай тобі всячина!» — промимрив, заходячи у двері комісаріату.
— Дурило! — кинув я Фріцові, що розсівся за столом, де зазвичай збирав свої наради, а наразі допивав уже шосту чашку кави.
— Досить лестощів! — вигукнув напівтевтонець. — Сідай! У нас тепер найбільша проблема та, що з нашого фільму вирізали Юду Іскаріота!
— Юду?! Його вигнали з роботи?
— Остання чутка про нього, яка дійшла до мене, така: він нализався у «Ла-Джоллі» й катався на канатці.
— О Боже мій.
І тут я вибухнув по-справжньому. Нестримні землетруси веселощів так і проривалися на волю з моїх грудей.
Я уздрів, як Юда катається на солоних вітрах, як Рой гасає в римській фаланзі, а тоді — й самого себе, до рубця промоклого під зливою, саме в той момент, коли оте тіло полетіло з муру, а тоді знову Юду, як він, п’яний до нестями, високо літає, несений вітрами понад «Ла-Джоллою»…
Той мій моторошно-розвеселий гавкіт стривожив Фріца. Подумавши, чи не вдавився я тим своїм кудкудаканням, він затупав кулаком мені в плечі.
— Що з тобою?
— Та нічого! — видихнув я. — І все на світі!
Тут і стихло останнє моє гик-гик.
Бо явився сам Христос во плоті, шелепаючи одіннями своїми.
— О Іроде Антипасе! — возгласив він до Фріца. — Ти покликав мене на суд?