Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Не лишилося жодної книжки, жодної картини, жодного стола, жодного папірця у сміттєвому кошику. Забрали навіть рулончик туалетного паперу з ванної. Аптечка — гола матінка Габард.[53] Зникли туфлі з-під ліжка. Пощезла постіль. І друкарська машинка. Порожні комірчини. Ані динозаврів, ані навіть малюнків їхніх…
Кілька годин тому помешкання пропилосмочили, вишкребли, а тоді ще й натерли підлогу високоякісним воском.
Люте шаленство було охопило павільйон № 13, понищивши Роєві Вавилон, Ассирію, Абу-Симбел.
Не менш люте шаленство чистоти вимело з цієї оселі й останню порошинку пам’яті про нього, найменший подих його життя.
— Боже мій! Який жах! — промовив чийсь голосу мене за спиною.
На порозі стояв якийсь молодик. На ньому була художницька роба, вельми потерта-обтріпана, а пальці й ліва щока були вимащені фарбою. Чуб на голові начебто давно нечесаний, а в очах світилася якась тваринна дикість, мов у тих звірят, які діють тільки в пітьмі, й лише якесь лихо викишкає їх із лігва на світанку.
— Вам краще не затримуватися тут. Вони можуть повернутись.
— Стривайте, — мовив я. — Здається, я вас знаю… Роїв друг… Том…
— Шипвей. Краще втікайте звідси. То були якісь божевільці. Ходіть за мною!
Слідом за Томом Шипвеєм я вийшов зі спустілого помешкання.
Том відімкнув свої двері двома наборами ключів.
— На старт! Готові? Марш!
Я заскочив досередини.
Том захряснув двері й притулився до них спиною.
— Хазяйка! Не можна, щоб вона все це побачила!
— Побачила?! — я розглянувся надовкіл.
Ми опинилися у підводних апартаментах субмарини капітана Немо: його каюти, машинні зали…
— Святий Боже! — вигукнув я.
Том Шипвей[54] просяяв.
— Правда, мило?
— Та це просто неймовірно!
— Я знав, що це вам сподобається. Рой давав мені читати ваші повісті. Марс. Атлантида. І те, що ви написали про Жуля Верна. Чудово, еге ж?
Він показував, а я все ходив, дивився, торкався. Великі, обшиті червоним оксамитом вікторіанські крісла, оббиті спижовими цвяхами й прикручені до трюмної підлоги. Зі стелі звисав теж спижовий осяйний перископ. Посеред кают-компанії — орган із величезними трубами. А за ним — вікно, перетворене на овальний субмаринний ілюмінатор, за яким плавала велика й маленька барвиста тропічна риба.
— Подивіться! — припрошував Том Шипвей. — Сміліш!
То я й, нахилившись, припав до перископа.
— Він працює! — вигукнув я. — Ми під водою! Чи тільки так здається. Ви самі це все зробили? То ви геній!
— Ага.
— А… чи знає ваша господиня, що ви отак переробили її житло?
— Якби знала, то вбила б мене. Я ще жодного разу не впустив її до себе.
Шипвей натис якусь кнопку на стіні.
Зовні, у зеленому морі, зарухалися тіні.
Ось замріла проекція якогось павукоподібного гіганта: ворушить мацаками, немов хоче щось сказати на мигах!
— Восьминіг! Супротивник капітана Немо! Я приголомшений!
— Авжеж, звісно! Але присядьте. Що це діється? Де Рой? І чого ті зайди вдерлися до нього, немов пси динго, й подалися геть, мов ті гієни?
— Рой? О, так, — і знову тягар усього того страшного лиха вдарив мене. Я важко плюхнувся на стілець. — Боже мій, так. Що тут скоїлося вчора ввечері?
Шипвей тихо зарухався по кімнаті, імітуючи те, що міг пригадати.
— Чи ви бачили коли Ріка Орсатті, як він колись давно шастав по Л.-А.? Того бандюгу?
— Він водив банду…
— Так. Давно колись я бачив, у сутінках, у центрі міста, як вони зайшли з вулиці, шестеро чоловіків у чорному, а один вів їх, і рухалися вони, мов дресировані пацюки, вбрані чи то в шкіру, чи то в шовк, усі в похоронному кольорі, чуби намащені й зачесані назад, а обличчя — білі, мов сметана. Ні, більше схожі на видр, на чорних видр. Німотні, ковзькі, подібні до гадюк, небезпечні, ворожі, мов хмари чорного диму з димаря. Ну, щось таке було і вчора ввечері. І такий міцний парфум, що попід дверми проник до мене…
Док Філіпс!
— …і я визирнув, а вони, ті великі чорні пацюки каналізаційні, носять, тягають у хол теки, динозаврів, картини, бюсти, статуетки, світлини. Повитріщалися й на мене з кутиків своїх очиць. То я замкнувся і далі спостерігав у вічко, як вони гасають туди-сюди в чорних туфлях на гумовій підошві. Потім перестало шептатись. Я відчинив двері — хол уже порожній, лише вдарила потужна хвиля того клятого одеколону. Що, ті хлопи вбили Роя?
53
Матінка Габард — персонаж англійської дитячої пісеньки.
54
Прізвище відповідає Томовому захопленню: Shipway — «Шлях корабля».