Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Ви все ще сумніваєтеся в нас, Олівере?

— У вас, міс Темпл, я не сумнівався ніколи! — вигукнув юнак, здобувшись на мову й пам'ять, і, скочивши на рівні, схопив руку Елізабет. — Ні, моя віра у вас була завжди тверда.

— А в мого батька?..

— Нехай благословить його небо!

— Спасибі, сину мій, — мовив суддя й міцно потис руку юнакові. — Але ми обидва помилялися: ти надто квапився, а я був надто повільний у своїх рішеннях. Половина моєї маєтності стане твоєю, як тільки можна буде формально її тобі передати. І якщо я не помиляюсь, то й друга половина невдовзі приєднається до першої!

І, взявши юнакову руку, яку тримав у своїй, суддя з'єднав її з рукою дочки, а тоді. кивнув майорові, запрошуючи того в сусідню кімнату.

— Послухай, тіфшино, — добродушно мовив старий німець, — якби я був молодий, як тоді, коли ходив на похід з його дід, я б іще позмагаться з ледачий хльоптшисько!

— Ходімо, ходімо, друже Фріце, — сказав суддя. — Вам, либонь, сімдесят, а не сімнадцять. Річард чекає в їдальні з глеком пуншу.

— Ріхарт! Ах, тшорт! — вигукнув німець, кваплячися з кімнати. — Його пунш топрий тільки для мій кінь! Я колись показать йому, як готувать справшній пунш, — а то він пітсолотшувать його американський патока!

Мармедюк усміхнувся, любовно кивнув молодій парі й вийшов, причинивши за собою двері.

Коли читач сподівається, що ми знов відчинимо їх йому на втіху, то він помиляється. Елізабет з Олівером розмовляли дуже довго — не можемо сказати, скільки саме, — але о шостій вечора їм довелося урвати розмову, бо з'явився мосьє Лекуа, як домовлено напередодні, й зажадав бачити міс Темпл. Елізабет йому не відмовила, й француз у найделікатнішій формі, запропонував їй руку й серце, а також усіх своїх друзів, близьких і далеких, і мама, папа, і «цукристу тростину». Очевидно, міс Темпл уже зв'язала себе певними обіцянками з Олівером, тому що відхилила це принадне освідчення словами настільки ж чемними, як і його власні, лише набагато рішучішими.