Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Давнішній український читач завше охітніше читав громадські поезії Л. Українки і недооцінював її драми. Йому здавалось, нібито поетеса одходить од сучасності, вишукує теми, «одривається од національного ґрунту» — од баби Параски і баби Палажки, Макарихи і «Жидівки-вихрестки», Марка Кравченка і Демида Гайденка — і чутливим літературним критикам доводилось немало покладати праці, щоби з’ясувати цей екзотизм сюжетів, довести, що драми Л. Українки — не літературна гра, не стилізація, що в них чується биття живої думки, життя сучасного українського інтеліґента, і що промови й репліки єврейських пророків і перших християн дуже близькі власним нашим шуканням і тривогам. Тепер, на певному віддаленні, все це стало ясно і, сподіваємось, уже ніхто не стане сперечатись, що в словах пророчиці Тірци («На руїнах»):
промовляє не стара іудейська минувшина, а наша українська сучасність. Перебувши роки непорозуміння на «хранительних» сторінках українських часописів, твори Л. Українки з’являються в повному зібранні саме тепер, коли стали вповні зрозумілими, і коли, наслідком певної літературної і громадської еволюції, для них народився читач, і коли нове видання, розпочате «Друкарем», безперечно, стане фактом великого літературного значення.
1919
Андрій Головко. Самоцвіти{84}
Невеличка, всього на один аркуш шістнадцятки, книжка д. Анд. Головка — типова вправа початкуючого поета з провінції на затягані і набридлі теми. Муза «гарна як ніч, як весна» і разом з цим «смутна», «немовби цепом повитая», що «слізьми поливає» поетову душу; мати, що вкупі з дітьми оплакує померлого батька; тисячу раз повторювані пейзажі («Осінь плаксива, — так сіро навколо») і ліричні признання («Я самотній в тузі, у одчаї») — все те старе, як світ, і по-старому — без жодного свіжого слова — написано. Дещо видається наслідуванням Олеся, особливо ранніх його речей (порівн. вірш «Моїй матері» з олесівською поезією тієї ж назви або «Годі спати: ніч минула»), але наслідування те бліде і безбарвне. Форма нижче критики. Автор ніякісінького поняття не має про риму: на його надто ласкаве, поблажливе ухо видаються римами навіть такі сумнівні созвучності, як долами і немає, бур’яном і зів’ялі; бракує йому і знання мови. В поезіях багато невірних наголосів («чарáми»), неправильних форм (всеє — «проміння бризнуло і всеє потопило», шумлят і т. п.). Загальне враження: авторові друкуватись ще рано, — треба учитися.
1919
Музаґет{85}
Перед нами перше — потрійне — число нового часопису. Великий формат, прегарний — особливо для нашого убогого часу — папір і ціла плеяда молодих, свіжих імен, з якими [читач] привик зв’язувати надії на дальший розвиток української літератури та мистецтва!
Всіх відділів у новому журналі чотири: І. Поезія. II. Проза. III. Статті (теоретичні) і IV. Критика та бібліографія.
Перш за все — поезія. В цьому досить поважному щодо кількості сторінок відділі знаходимо вірші: Тичини, Загула, Ярошенка, Терещенка, Зорева-Филиповича (нове ім’я в українській поезії!), Клима Поліщука, Мих. Жука, О. Слісаренка, В. Кобилянського. Найяскравіші з них три поезії Тичини, особливо середня — «Плуг» — з її ґрандіозними образами: вітер… блискавка… на обрії кривава заграва, а на передньому плані «мільйони мільйонів мускулястих рук», які «врізають» в землю велетенського плуга. Ритм поезії — рухливий, хвилюючий: