Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Але до повної розпуки ще далеко. Настане хвилина, яка з нещасних рабів, говорячи словом Франка, «люд героїв сотворить»; поетеса знає, що не ким іншим, як рабами були
Треба знайти тільки й роздмухати в собі оту Прометеєву іскру, присипану попелом дріб'язкового існування:
Герой Л. Українки — Ієремія, що спокійно дивився, як здійснювалося його слово, як вороги обступали рідне місто і на якого кришталевому серці «ламалися навіть ворожії стріли»; а по війні зостався один на руїнах міста і так тужив за колишньою його славою, що найдальшим нащадкам докинув луну своєї туги…
В тих статтях, що з'явилися в українській пресі з приводу смерті Л. Українки[62] знаходимо її характеристику (в перші роки діяльності), як «молоденької, хворої і слабосилої, але міцної духом дівчини, одної з тих прекрасних жіночих душ, що здатні, раз загорівшися святим огнем мрії, горіти нею все життя» — характеристику людини з надзвичайною енергією духу, і разом з тим — ніжним, чутливим серцем, повним жалісливого співчуття до всіх пригнічених і ображених. Цей дуалізм — надзвичайної енергії духовної, сили й міці переживань з одного боку і ніжного серця з другого — виразно позначається на всій поетичній її творчості. Поруч пристрасних, жагучих, перейнятих справжнім Прометеєвим огнем п’єс, як «Fiat пох» або «Грішниця» із її апофеозом любові-ненависті, у Лесі Українки зустрічаємо й такі поезії, як «Забута тінь», прославлення жіночого героїзму терпеливості і саможертви. Глибока і тужлива поезія покірності переймає і найкращі витвори її, так мовити б, інтимної лірики: «Ритми» («Хотіла б я уплисти за водою»), «Талого снігу платочки…» з останніми рядками, присвяченими смутній зустрічі власної осені:
і особливо чудову п’єсу: «То була тиха ніч-чарівниця», де картина душної літньої ночі, зірниці, що нагадують сплески лебединих крил над ставом, навівають такі сумовиті міркування:
Така в загальних рисах молодеча поезія Лесі Українки, її громадська лірика, така не подібна своїм змістом і тоном до традиційних «плачів» і традиційного переспівування Шевченка, зворушуюча і глибока лірика інтимна, така далека своїми розмірами і строфічним поділом (спроби сонета й рондо) од привичних форм української пісні! І, одначе, до повного розвитку поетичного хисту ще далеко. Вірш ллється мляво, позбавлений (це особливо торкається п’яти- і шести-стопових ямбів) зручної і легкої цезури і видається доволі одноманітним з боку рим, в великій більшості жіночих. Деякі поезії, навіть ті, що належать до найкращих, часто-густо терплять од непомірної розтягнутості. Порівн. «Contra spem spero», або «Товаришці на спомин» («Так, ми раби, — немає гірших в світі») в первісній їх редакції, як увійшли вони до галицьких збірок «На крилах пісень» (Львів, 1893) та «Думи і мрії» (Львів, 1899).
Поетичний хист Л. Українки розвивався поволі. І цікава річ: що далі хист її поступав наперед, тим все рідшали в її творчості безпосередні ліричні відгуки і тим все частіше виявлявся в ній нахил до драматичної форми. Цей нахил знати вже в першім періоді її творчості (з початку 90-х рр.): поминаючи велику прозову драму «Блакитна троянда» (1896 р.), завважимо, що деякі ліричні її п’єси з «Відгуків» і «Невільничих пісень» («Fiat пох», «У пустині», «То be or not to be?») звучать як драматичні монологи, а деякі невеликі поеми раз у раз мають тенденцію переходити в діалоги («Грішниця», «Іфігенія в Тавриді», «Зимова ніч на чужині»). Але, починаючи приблизно з 1903—1904 і кінчаючи 1913 рр. (другий період творчості), Л. Українка до ліричних форм майже не звертається. Улюбленим способом поетичного вислову стають для неї діалоги, драматичні поеми і віршовані драми, що розростаються інколи на 3, 4 і 5 актів[63]. Сюжети їх надзвичайно різноманітні. Тут і давній Єгипет і Греція, Рим і Іудея, перші покоління християнства і європейське Середньовіччя, англійська Реформація і Французька революція. Рішуче, ніхто з українських поетів не панував так повно над сюжетом!
62
Л. Старицька-Черняхівська. Хвилини життя Л. Українки. — Літ.-наук. вісн. — 1913. — X; Л. Шишманова-Драгоманова. Леся Українка. — Рада. — 1913. — № 253.
63
Навіть такі твори, що, на перший погляд, нічого спільного з драмою не мають, як «Ізольда Білорука» — і ті уявляють з себе не що інше, як скриту драму (пригадаймо сильні і влучні діалоги Трістана і Ізольди-селянки в розділі III або розмову двох Ізольд в останнім уступі).