Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
Ім’я Лесі Українки, таким чином, з’являється для нас символом найуспішніших змагань засвоїти українській поезії загальнолюдський, або, як часто тепер почали у нас говорити, — європейський зміст.
З цього погляду нове, розпочате «Друкарем» видання набуває особливого інтересу. Позбиравши докупи розкидані по різних виданнях, здебільшого мало відомі широким колам читачів твори, воно дасть змогу виразніше уявити шлях розвитку, перейдений поеткою.
На думку Дм. Донцова, Леся Українка з самого початку поривала зв’язки з традиціями давнішого українського письменства, і «струни, що зачепила вона своєю спершу несміливо-дитячою рукою, не дзвеніли так звиклим у нас солодкавим сентименталізмом «вишневого садочку», ані грубуватістю «малоросійського гумору». Це не зовсім так — і в «Давній казці», і в ранніх ліричних речах подекуди з’являються відгомони старих прийомів, але вже в поезіях на громадські теми, починаючи приблизно з 1895—96 рр. (цикл «Невольничі пісні»), дуже мало спільного з наївною елементарністю українських наслідувачів Некрасова, Надсона і П. Я. В них почувається своя власна ориґінальність і сила. Думка поетки спиняється, головним чином, над нещастям рідного краю — «До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься», «І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю», але в її звертаннях до рідного краю мало сентиментальних плачів:
Що сльози там, де навіть крові мало?
В її рядках раз у раз почувається розпач живої душі, що томиться і задихається у темниці:
О горе тим очам, що звикли бачить зроду
Каміння сіре, вогкий мур цвілий!
Їм сірим здасться все, як небо у негоду,
І світ немов тюремний двір малий.
Вся свідома частина нації уявляється їй натовпом рабів, найнещасливіших у світі, «великих духом, силою малих», нащадками Титана (Прометея) з невигаслим огнем у грудях, але прикутими до землі кайданами.
