Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Отже, обидва документи виготовили за одним і тим же шаблоном (ймовірно після наказу республіканського керівництва), щоб знищити докази голоду.[1121] Хоча показники про кількість померлих, складені на рівні областей та республіки, все-таки залишились в архівах статистиків, на рівні села багато записів було ліквідовано. Свідки з Житомирської та Чернігівської областей описували зникнення книг реєстрації померлих з їхніх сіл у 1933–1934 роках.[1122] У Вінницькій області батько Степана Подоляна під час голоду працював секретарем сільської ради. Одного дня співробітник ОГПУ наказав йому переписати книги реєстрації, виключивши згадки про голод як причину смерті, а оригінальні записи спалити в його присутності.[1123]

На найвищих щаблях замовчування стало формою партійної дисципліни: знаряддям контролю над чиновниками, навіть способом випробовування їхньої відданості. Для доведення своєї лояльності партійці мали прийняти й сповідувати офіційну брехню. Роман Терехов, перший секретар Харківського обласного партійного комітету та секретар ЦК КП(б)У насмілився восени 1932 року привселюдно вжити слово «голод» у присутності Сталіна. Як згодом згадував сам Терехов, відповідь радянського лідера була жорсткою: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде!» Натомість Сталін порадив йому облишити партійну роботу та «вступити до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».[1124] За два тижні Терехова позбавили його посади.

Відлуння цього інциденту спостерігалися й наступного року в промовах на партійних конференціях. У них багато українських комуністів зверталися до наявних «проблем» або «труднощів», і надзвичайно рідко — до «голоду». Звісно, вони знали про те, що відбувалося, але, щоб вижити, дотримувалися правил гри, встановлених Кремлем. В особистому спілкуванні (як видно з листів Косіора до Сталіна) слово «голод» залишилося. Хоча не існує письмового наказу про те, щоб не вживати слово «голод» привселюдно, видається дуже дивним, як рідко ним послуговувалися.[1125] Натомість радянські керівники вживали евфемізми. Наприклад, коли японський консул в Одесі зробив офіційний запит про голод, йому відповіли, що «є продовольчі ускладнення, але не голод».[1126]

Важче було позбутися жертв. Навіть після того, як їхні тіла сховали в непозначених масових могилах і записи про смерть сфальсифікували, вони все ще залишалися проблемою для радянської статистики. У 1937 році Центральне управління народно-господарського обліку (ЦУНГО) розпочало облік та вивчення складу населення Радянського Союзу. Це було зумовлено нагальними потребами скоординованого централізованого планування. Та щойно розпочався складний процес, що вимагав заповнення бланків мільйонами людей в один день, радянське керівництво виявило стурбованість можливим результатом. Вже в грудні 1936 року співробітникам місцевих статистичних відділів наказали «не публікувати жодних цифр перепису». Також наклали заборону на «будь-яке попереднє опрацювання сирих даних».[1127]