Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
«Богом присягаюся, якщо я з нею одружуся, їй доведеться заплатити за всі страждання, що я пережив», — обіцяв він собі.
Зрештою Філіп більше не міг миритися з цими муками. Повечерявши якось у невеличкому ресторанчику в Сохо, де вони вже стали завсідниками, він поцікавився у Мілдред:
— Послухайте, ви тоді серйозно сказали, що не погодитеся, якщо я запропоную вам вийти за мене?
— Так, а що?
— Річ у тім, що я не можу жити без вас. Я хочу, щоб ви завжди були поруч. Я намагався забути вас, але нічого не вдалося. І ніколи не вдасться. Я хочу, щоб ви стали моєю дружиною.
Дівчина прочитала чимало бульварних романів і чудово знала, як приймати таку пропозицію:
— Я, безсумнівно, дуже вдячна вам, Філіпе. Ваша пропозиція лестить мені.
— Ох, не верзіть дурниць. Ви ж поберетеся зі мною, правда?
— Гадаєте, ми будемо щасливі?
— Ні. Та хіба це має якесь значення.
Ці слова вирвалися у хлопця проти його волі й здивували Мілдред.
— Ну, ви й смішний хлопчина. Тоді чому ви хочете зі мною побратися? Раніше ви казали, що не маєте на це грошей.
— Здається у мене залишилося десь чотирнадцять сотень фунтів. Жити вдвох не дорожче, ніж самому. Нам вистачить цих грошей, поки я не закінчу навчання в шпиталі й не отримаю десь місце асистента.
— Отже, наступні шість років ви не зможете заробляти. І нам доведеться жити на чотири фунти на тиждень, так?
— Ні, не більше, ніж на три. Я мушу платити за навчання.
— А скільки ви зароблятимете, ставши асистентом?
— Три фунти на тиждень.
— Ви хочете сказати, що мусите стільки вчитися і витратити всі свої заощадження, щоб потім заробляти якихось три фунти на тиждень? Не розумію, чим це для мене буде краще, ніж те, що я маю зараз.
Філіп трохи помовчав.
— Тобто ви хочете сказати, що не підете за мене? — хрипко озвався він. — А моє палке кохання нічого для вас не варте?
— У таких справах слід у першу чергу думати про себе, чи не так? Я не проти шлюбу, але не хочу виходити заміж, якщо потім мені буде житися не краще, ніж зараз. Не бачу в цьому жодного сенсу.
— Якби ви мене любили, то не думали б про таке.
— Може, й ні.
Хлопець мовчав. Він випив келих вина, щоб проковтнути клубок, що стояв у горлі.
— Подивіться на ту дівчину, що виходить, — озвалася Мілдред. — Вона купила це хутро в «Бон Марше» у Брікстоні. Я бачила його у вітрині.
Філіп похмуро посміхнувся.
— Чому ви смієтеся? — поцікавилася дівчина. — Це правда. Я ще тоді сказала тітці, що не купила б нічого з вітрини, аби кожен знав, скільки я заплатила.
— Я вас не розумію. Ви свідомо змушуєте мене страждати, а потім верзете дурниці, які не стосуються теми нашої розмови.
— Не грубіяньте мені, — сказала дівчина ображено. — Я не могла не помітити це хутро, бо ще сказала тоді тітці…
— Дідько забирай, мені начхати, що ви сказали тітці, — нетерпляче перебив її Філіп.
— Філіпе, мені б не хотілося, щоб ви лаялися поруч зі мною. Ви ж знаєте, як мені це не подобається.
Кері легенько всміхнувся, але очі його залишалися божевільними. Він трохи помовчав, похмуро дивлячись на дівчину, яку ненавидів, зневажав і кохав одночасно.
— Якби я мав хоч краплю здорового глузду, то більше ніколи б не бачився з вами, — нарешті промовив він. — Ви навіть уявити не можете, як щиро я ненавиджу себе за те, що кохаю вас.
— Не надто гарно з вашого боку казати мені таке, — зауважила Мілдред, насупившись.
— Ще б пак, — засміявся він. — Ходімо до «Павільйону»[247].
— Ви такий кумедний, завжди смієтеся, коли ніхто цього не чекає. Якщо я змушую вас так страждати, навіщо вам запрошувати мене до «Павільйону»? Я не проти піти додому.
— Просто через те, що з вами я страждаю менше, ніж без вас.
— Мені хотілося б знати, що ви думаєте про мене насправді.
Філіп голосно розреготався.
247
Павільйон — у XIX столітті м’юзик-хол у Лондоні. Зараз у споруді розташовується торговий центр і комплекс розваг.