Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

У психоаналізі, як відомо, особлива увага приділена материнському і батьківському еросу, оскільки вони закладають основу цілісної синівської (дочківської) або розщепленої і ослабленої, невротичної особистості. Тому в гуманістичному психоаналізі Е. Фромм вказує на відмінності материнської і батьківської любові: материнська любов — за природою безумовна, тобто мати любить дитину тому, що вона її дитина, а не за певні заслуги[840], а любов батька постає за певних умов[841]. «В «обумовленій», або «заслуженій» батьківській і в «безумовній» материнській виявляється інтегруюча духовна мужність. Специфіка батьківської любові полягає в тому, що її потрібно заслужити, що її можна втратити, якщо не виправдати сподівань, оскільки в природі батьківської любові закладена цінність морального закону, відповідно — слухняності як головної доброчинності, а непослух вважається головним гріхом, який карається позбавленням батьківської любові; але оскільки любов виникає за певних умов, то можна щось зробити, щоб завоювати її. В ідеальному варіанті материнська безумовна любов не повинна заважати дорослішати, а батьківська обумовлена — не повинна бути загрозливою й авторитарною, вона має давати синові всезростаюче почуття власної сили, дозволити стати самому для себе авторитетом[842]. В онтогенезі доросла людина, позбавляючись психологічної залежності від батька-матері, проектує їх образи всередину своєї душі. Тобто, звільняючись від реальних материнської та батьківської фігур, вона будує їх у внутрішній психології: материнську свідомість зі своєї здатності любити, батьківську свідомість зі свого розуму і здорового глузду[843]. Якби людина зберігала в собі лише батьківський образ, зазначає Фромм, вона була б жорстокою і нелюдяною; якби вона зберігала в собі лише материнський образ, то могла би втратити здатність до оцінювання, заважати власному розвитку і розвитку інших[844]. Тобто у цій еволюції «від материнсько-центрованої до батьківсько-центрованої прив’язаності і в їх остаточному синтезі» закладається основа духовного здоров’я людини і її духовної зрілості[845]. Відхилення від цього синтезу є основною причиною невротичних станів: невроз стає свідченням, що одне з начал — материнське чи батьківське — залишається нерозвинутим, або гостро конфліктує, як у випадку О. Кобилянської. Українська порубіжна невротичність виявляє слабкість батьківського начала і колоніальний материнський комплекс, унаслідок чого український несвідомий син стає небезпечною чашею, яка буде поглинати все, що йому пропонуватиметься (без аналізу) на основі материнського розщепленого коду.