ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Моя зацікавленість соціальною психологією посилилась, коли я був кадетом в Академії Повітряних сил США і прочитав (чи побачив відео) про дослідження Стенфордського в’язничного експерименту у рамках вступного курсу з психології. Він нагадав мені те, що я бачив навколо себе у перетворенні молодих талановитих умів на машини вбивства, дегуманізації, насильства. Ваше дослідження абсолютно правильне: питанням не є, як виховати більше доброчесних солдат.
Натомість це питання визнання того, як ситуація війни (і культурні інституції та практики військової справи, які ми створили для «підготовки» людей до цієї ситуації) перетворює нас усіх на монстрів[233]. В’язень із в’язниці штату Огайо описав знущання, яких він зазнав, і злість, яку вони у ньому посіяли:
Я недавно був звільнений з «одиночного ув’язнення» після того, як пробув у ньому 37 місяців [місяців!]. Я був поміщений у «тиху систему», тобто якщо я «шепотів» щось людині з сусідньої камери, то охоронці мене били, обприскували хімічною сумішшю, лупцювали гумовими палицями і копали ногами, кидали оголеним у карцер, де я спав на бетонній підлозі без постелі, покривала, умивальника чи навіть туалету. Підлога була і туалетом, і ліжком, і навіть там була введена «тиха система». Видати стогін через біль і дискомфорт — означало ще одне побиття. І там я провів навіть не дні, а місяці своєї трирічної самотності.
Я подав усі скарги, які лише можна, на брутальні дії адміністрації. Усі суди штату відмовили моїм петиціям. Через мою відмову «зам’яти конфлікт» і «забути» про все, що сталося за ці 37 місяців ізоляції, я тепер найненависніший в’язень у в’язниці Огайо, і мене називають «затято невиправним».
Професоре Зімбардо, можливо, я і є невиправним, але якщо це так, то причина в тому, що я краще помру, ніж прийму таке нелюдське ставлення до себе, — я ж ніколи не скаржився на свій вирок, як на невиправданий, хіба що у легальний спосіб апеляцій. Я ніколи не прикладав ножа до горла охоронцеві з вимогою звільнення. Я знаю, що злодії мусять бути покарані, і не виправдовую крадіжку, хоч я сам злодій. Але я не думаю, що буду злодієм, коли вийду звідси.
Ні, я ще не реабілітований. Просто я не думаю тепер, що можна стати багатим завдяки крадіжкам. Я думаю лише про вбивство. Вбивство тих, хто бив мене і ставився до мене, як до собаки. Я надіюся і молюся заради своєї душі і майбутнього вільного життя, що зможу побороти гіркоту і ненависть, яка щоденно виїдає мою душу, але я знаю і те, що побороти це буде не легко.
ВІДТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК
До завершення нашого вивчення Стенфордського в’язничного експерименту як соціального феномену ми підходимо з коротким оглядом шляхів, якими його результати повторювали, відтворювали і поширювали у різних сферах. Поза використанням у соціальних науках Стенфордський в’язничний експеримент зайшов далеко в інші сфери: публічне обговорення у телевізійних шоу, комерційному кіно і навіть мистецьких проектах. Його основні знахідки щодо легкості, з якою люди можуть перетворитися на породження зла, коли їхня інституціалізована влада не обмежується, знайшли застосування у деяких соціальних і військових програмах з метою запобігання таким трансформаціям.
Позаяк для нас так важливо рухатися далі до розгляду повного діапазону психологічних досліджень, які підтверджували і розширювали висновки Стенфордського в’язничного експерименту, у цей момент доцільним є просто окреслити ці відтворення та розвиток. Повніша презентація цих матеріалів з детальними коментарями і довідками доступна на www.lucifereffect.com.
ПЕРЕКОНЛИВЕ ВІДТВОРЕННЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ В ІНШІЙ КУЛЬТУРІ
Група дослідників в Університеті Нового Південного Уельсу (Австралія) розширила Стенфордський в’язничний експеримент, впровадивши нову змінну, схожу на нашу, та деякі інші експериментальних умов, щоб дослідити, як суспільні організації впливають на стосунки між в’язнями й охоронцями[234]. Їхній «стандартний режим утримання» було змодельовано за взірцем в’язниць середнього рівня безпеки в Австралії і у своїх процедурах був найближчим до Стенфордського в’язничного експерименту. Головний висновок дослідників, узятий з їхніх ретельних нотаток протоколу експерименту: «Таким чином, наші результати підтверджують головний висновок Зімбардо та ін., що ворожі відносини, конфронтація у в’язницях походять переважно від суті в’язничного режиму, а не від персональних якостей в’язнів чи охоронців» (ст. 283). Ці результати у межах такого дослідницького плану також допомогли зменшити скептицизм щодо валідності подібних симульованих експериментів, надаючи достовірні взірці поведінки для реальних в’язничних умов[235].
233
Особисте електронне листування з Ґленном Аламсом, 4 травня 2004 року (надруковано за згодою).
234
S. Н. Lovibond, X. Mithiran, W. G. Adams, «The Effects of Three Experimental Prison Environments on the Behaviour of Non-Convict Volunteer Subjects», Australian Psychologist (1979): 273 -287.
235
A. Banuazizi, S. Movahedi, «Interpersonal Dynamics in a Simulated Prison: A Methodological Analysis», American Psychologist 17 (1975): 152-160.