Трилогія смерті

— А ти підсунь йому вигоду з убитої мухи та підкинь дровець йому в пічку. Наразі це ж він стоїть на чолі студії, чи не так? Ото ж бо! Проштрикнув пару шин, послабив кілька шворнів — і бах! Уся студія падає тобі до ніг — на всю решту життя!

— Звучить вельми логічно.

— Та коли б ми знайшли того типа, котрий теє вкоїв, то він би й нам це довів. О’кей, була гульня. А що ще?

— Я гадаю, нам би переглянути старі місцеві газети двадцятирічної давності: мо’, знайдуться ті докази, яких бракує? А ще, коли б ти якось початував, посновигав довкола студії. Не мозолячи, себто, нікому очей.

— З оцією моєю плоскостопістю? Здається, я знаю студійного охоронця. Давно колись працював у «Метро». То він мене впустить — і ні пари з уст. Що ще?

Дав я йому список. Теслярня. Цвинтарний мур. І той котеджик Зеленого Міста, де ми з Роєм планували працювати і де Рой міг переховуватися нині.

— Рой досі чатує там, вичікує, щоб викрасти своїх тварючок. А ще ж, Краме, якщо правда усе те, що ти розказуєш про витівки з автівками, про замахи та вбивства, то нам треба негайно викишкати звідтіля Роя. Якщо студійці прийдуть цього вечора у павільйон № 13 і знайдуть коробку, в якій Рой сховав оте тіло з пап’є-маше після того, як був його викрав, то вони не знаю що йому зроблять!

Крамлі гмукнув.

— То ти, виходить, просиш не просто поновити Роя на роботі, а навіть урятувати йому життя, еге ж?

— Не кажи так!

— Чом і ні? Ти ж оце зненацька опинився посеред ігрового поля, у ролі гравця, котрий подає м’яч, і гасаєш, щоб відбивати биткою м’ячі та промахуватися по них. І як я в дідька спіймаю твого Роя? Блукаючи довкола павільйонів із сачком для метеликів та якоюсь котячою приманкою? А ще ж твої дружки-студійці знають Роя, а я — ні. Вони ж його злапають задовго до того, як я виберуся зі свого хліва для бичків-третячків. Дай мені хоч один факт, аби я мав із чого почати!