Тягар пристрастей людських

Дівчина нахилилася ближче, і Кері, з полегшенням зітхнувши, поцілував її.

— Тепер ви знову щасливий? — поцікавилася вона.

— Божевільно щасливий.

Мілдред побажала йому на добраніч і побігла дорогою, що вела додому. Наступного дня він подарував їй маленький годинничок із брошкою, який можна було пришпилювати до сукні. Дівчина вже давно про нього мріяла.

Однак минуло кілька днів, і, подаючи чай, Мілдред поцікавилася:

— Пам’ятаєте, що ви пообіцяли мені того вечора? Ви дотримаєте свого слова?

— Так.

Філіп уже розумів, що вона зараз скаже, і був готовий до того, що почув.

— Річ у тім, що сьогодні я зустрічаюся з тим паном, про якого вам казала.

— Гаразд. Сподіваюся, ви гарненько розважитеся.

— Ви ж не проти, правда?

Тепер він чудово володів собою.

— Мені це не подобається, — усміхнувся він, — але не хочу бути нестерпно прикрим.

Дівчина з хвилюванням чекала сьогоднішнього побачення і радо про нього базікала. Філіп не розумів, чи вона навмисно робить йому боляче, чи просто така бездушна. Він уже звик пояснювати її жорстокість нестачею клепки. Мілдред бракувало розуму, аби збагнути, що вона робить йому боляче.

— Він узяв квитки до Тіволі, — продовжувала дівчина. — Запропонував мені вибрати, і я вирішила, що хочу піти туди. А вечеряти ми підемо в кафе «Ройял». Він каже, що це найдорожче місце у Лондоні.

«Він джентльмен в усьому», — подумав Філіп, але стиснув зуби, аби не прохопитися жодним словом.

Він пішов до Тіволі й побачив там Мілдред із її супутником, юнаком із гладеньким обличчям, прилизаним волоссям і франтуватим виглядом комівояжера. Парочка сиділа у другому ряду партеру. Дівчина надягнула великий чорний капелюх зі страусовим пір’ям, який їй неабияк личив. Свого кавалера вони слухала з добре знайомою Кері спокійною усмішкою; Мілдред ніколи не виявляла бурхливих почуттів, і змусити її сміятися міг лише непристойний жарт, але Філіп бачив, що їй цікаво й анітрохи не нудно. Він із гіркотою подумав, що показний блиск її супутника чудово їй пасує. Через свій млявий характер Мілдред обожнювала галасливих людей. Філіп полюбляв дискутувати, але не мав хисту до світських бесід. Він захоплювався безпосередньою жартівливістю, в якій його друзі (скажімо, Лоусон) були справжніми фахівцями, а його власне почуття неповноцінності робило хлопця сором’язливим і незграбним. Те, що його цікавило, змушувало Мілдред нудьгувати. Вона вважала, що чоловіки повинні розмовляти про футбол і перегони, а він на цьому не розумівся. Не знав Філіп і загальновідомих жартів, які завжди викликають регіт.