Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Коли Ейрін зникла в юті, всі п’ятеро попрямували через причал до своїх коней, за якими пильнував Ґвенин брат Ліам. Утім, ця пересторога була зайвою, бо в Катерласі жоден злодій не наважився б обкрадати відьом.
Шаннон сумно мовила:
— Це так несправедливо! Щойно знайшла подругу і вже мушу з нею розлучитися.
— То поїхала б на Мінеган, — сказала Шайна.
— Е ні, — похитала головою Шаннон, — красно дякую. Я лише недавно вирвалася звідти. У найближчі п’ять років мене туди не затягнеш.
— А я й через десять не повернуся, — озвалась Мораґ, яка пробула меншою сестрою понад сорок років. — Гулятиму до шістдесяти. І це як мінімум. Може, знову поїду в Еврах… хоч, краще, в Тилахмор. Гарне місто, а жодної сестри там немає.
— Зате є герцоґ Довнал, — зауважила Ґвен. — Страшенно занудний тип. І такий причепливий, що не відшкребеш.
— Ну, не знаю. Мені він здався дуже чемним та ґалантним. І в Тилахморі набагато веселіше, ніж у Еврасі. Ґраф Раґнал надто серйозний, постійно заклопотаний державними справами, а от Довнал уміє розважатися.
— Якщо хочеш нескінченних розваг, — сказала Шаннон, — то тобі треба в Тір Алминах. Юний Ігелас аб Деґлан щодня влаштовує розкішні бали та бучні бенкети.
Мораґ кивнула:
— Так, я чула, що в Дин Гаїлі веселий двір. Тільки туди вже націлилася Ріана.
— Вона передумала. Зараз їде у Вантайн, щоб там найняти корабель до Ініс на н-Драйґу.
— Справді? — зацікавилась Шайна. — І що вона там забула?
— Просто хоче побачити драконячі кістки, — пояснила Шаннон. — Ріана ще малою марила про драконів, до п’ятнадцяти років перечитала всі книжки про них. А коли ми склали іспити, пропонувала разом вирушити на Ініс на н-Драйґ. Я відмовилась, бо мене це не дуже цікавило, а тоді й вона передумала. Гадаю, її відлякала перспектива день у день прикликати ходовий вітер для корабля.
— Ще б пак, — погодилася Ґвен. — Ріана завжди була ледача. Хоч треба віддати їй належне, вона таки наважилася на цю подорож. А чотири тисячі миль в один кінець — далеченька дорога.
Вони саме дійшли до коней, які Ліам уже розділив на дві групи. До першої належало шестеро верхових, призначених для їхнього товариства; а решта, як верхові, так і в’ючні, загальною кількістю понад дві дюжини, залишилися від сестер, що вирушали на Тір Мінеган.
— І що будемо робити з цим табуном? — запитав Бренан.
— Їх доправлять до найближчого мінеганського маєтку, — відповіла Ґвен. — Шаннон ще вчора про все домовилася.
Відьомських коней оточував величенький натовп, серед якого вирізнялися четверо чоловіків у потертих шкіряних куртках та крислатих капелюхах, що явно прийшли сюди не з пустої цікавості. Шаннон покликала їх до себе, видала їм платню й запропонувала братися до роботи. Зазвичай кіньми, яких відьми залишали в портових містах, опікувалися конюхи місцевих правителів, проте тутешній ґраф, Конлех аб Ґерант, славився по всьому Катерлаху своєю надзвичайною скнарістю і впродовж останніх восьми років не запрошував відьом погостювати в нього. Через те вони, прибувши позавчора в Рондав, не стали їхати до ґрафського замку, а розмістилися в будинках кількох найзнатніших місцевих лордів. Кожен із цих панів був би радий запопасти собі всіх гостей і втерти носа своїм сусідам-суперникам, однак Шайна, дослухавшись розумної поради Етне, розподілила сестер порівну між усіма претендентами. А Бренана і Ґвен, що викликали найбільший ажіотаж, узяла з собою до резиденції Дармада аб Махіна, який був найвпливовішим, після ґрафа, вельможею Князівства Рондав і представляв тутешню шляхту в Раді Лордів.
Сівши на коней, вони не стали чекати відплиття корабля, а залишили порт і поїхали до Південної брами міста, звідки починався Рондавський тракт, що вів прямо до Тахріна. Їхній поріділий загін, ще й без ескорту леннірських ґвардійців, уже не привертав до себе такої пильної уваги, як раніше, та все одно чимало перехожих зупинялись і проводжали їх поглядами, а то й навіть тицяли в них пальцями. Штани Мораґ та Шаннон непомильно виказували в них відьом, а надзвичайна схожість між Шайною та Бренаном буквально волала про те, що це їде відьмак — той самий, який заміряється на катерлахську корону.