Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
„Тільки б цього не бачила Ріана,“ — думав Шимас, уповільнюючи своє падіння. — „Вона ж бо вирішить, що я страшенний незграба…“
Він якраз устиг опуститися на вкриту пожовклим трав’яним килимом галявину і прибрати впевненого вигляду, коли з темного отвору в землі вигулькнув Колвин аб Девлах, а слідом за ним з’явилася Ріана. Злетівши не вище, ніж на три фути, вона плавно приземлилася біля самого входу в тунель і роззирнулась довкола.
— Зараз я точно визначу наше місцезнаходження і напишу сестрам, щоб подивились на карті, де тут найближча дорога, й надіслали по нас карету. Та спершу… — Ріана простягла над тунелем руки, і з них посипалися світло-блакитні блискавки. — Це можна було б зробити й швидше, кількома потужними розрядами, але не варто лякати лісових мешканців
Проте Шимас розумів, що причина не в її турботі про спокій звірів та птахів. Ріана ніколи не втрачала нагоди похвалитися перед ним своїм умінням; тож, мабуть, вона боялася, що найпотужніша блискавка, яку їй вдасться викликати, не справить на нього належного враження і лише покаже йому межу її сили.
— Колвине, — звернулась Ріана до чорного, не припиняючи насилати на тунель блискавки, — ти вмієш відрізняти їстівні ягоди від отруйних?
— Точно не знаю, пані. Та, здається, вмію. — Досить вправно, як на чаклуна, що втратив пам’ять, він створив стандартне плетиво для визначення отруйних речовин. — Це воно?
— Так, воно. Піди назбирай мені трохи ягід. Бо сьогодні я ще не обідала.
— То, може, впіймати для вашої ласкавості якесь звірятко? — запропонував Колвин. — Смажене м’ясо дуже смачне.
— Ні, не треба. Ягід вистачить.
Мало не підстрибуючи на радощах, що отримав від своєї пані нове доручення, Колвин помчав у лісові хащі.
— Упокорені всі такі? — запитав Шимас.
— Всі, — відповіла Ріана. — Незалежно від того, скільки минуло часу, в них так і не формується нова особистість. Більшість сестер переконані, що чари покори позбавляють людину душі.
— Тобто, перетворюють на розумну тварину?
— Атож. На розумну й слухняну домашню тварину. На тварину, що володіє Темною Енерґією, але нічого не знає про Зло. — Закривши тунель, Ріана подмухала на долоні, хоч могла просто наслати на них охолоджувальні чари. — Як повернемося до Манхайна, передам Колвина тутешнім сестрам. Нехай вони вирішують, що з ним робити.
— Я б не радив із цим квапитися, — пролунав трохи осторонь чистий, мелодійний голос. — Він ще стане тобі в пригоді.
Здригнувшись від несподіванки, Шимас рвучко повернувся і побачив біля самого берега озера знайомого золотоволосого хлопчака, який понад місяць тому кинув його серед ейдальського степу і змусив самотужки добиратися на Північ. Цього разу диннеші не вдавав із себе сільського шибеника, а був одягнений у темно-синій костюм із червоними вставками, схожий на мундир мінеганських ґвардійців.
Шимас збирався попередити Ріану, щоб вона не застосовувала маґію, та в цьому не було потреби. Молода відьма й не думала чарувати; вона схилила голову й шанобливо мовила:
— Вітаю тебе, світлоносцю. Наша зустріч — велика честь для мене.
— І це все? — запитав спантеличений Шимас. — Отак просто? Ти відразу здогадалася, хто він такий?
— Вона не здогадалась, а побачила, — пояснив диннеші, наблизившись до них. — На відміну від чаклунів, відьми можуть розгледіти нашу сутність, бо вона споріднена з їхньою.
Зненацька Шимаса охопило роздратування.
— Авжеж, вони можуть, — промовив він сердито. — І те можуть, і се можуть. Вони ж такі видатні й досконалі… Тоді скажи, що ти прийшов до леді Ріани, а від мене тобі нічого не потрібно. Пообіцяй, що не заважатимеш мені повернутися до Кованхара і не втягуватимеш у нові пригоди.
Диннеші повільно похитав головою:
— Такої обіцянки я дати не можу. Але запевняю, що ні до чого тебе не примушуватиму. Остаточне рішення буде за тобою.
— О-о! — здивовано протягла Ріана. — То ви вже зустрічалися?
— Мали таку нагоду, — кивнув Шимас. — Саме він закинув мене в Тір на х-Ейдал. Досі я нікому про це не говорив, бо знав, що мені не повірять. З ласки цього небесного воїна я зараз тут, а не в Кованхарі, зі своїми студентами.
— Цим я відновив природний хід подій, — сказав диннеші, попередивши Ріанине запитання. — Повір мені, Шимасе аб Нейване, це був найкращий варіант. Якби я дозволив тобі здолати маґістра аб Конала і передчасно повідомити відьом про Первісну, то Ейрін вер Ґледіс майже напевно потрапила б до рук Ворога. У такій ситуації надмірна опіка лише б зашкодила їй.