Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Аби ця схожість не так упадала в очі, Шайна полишила Бренана на Ґвен, а сама обігнала Мораґ з Ліамом, що розповідали одне одному непристойні анекдоти й весело сміялись, і порівнялась із Шаннон, яка їхала попереду з похмурим виразом обличчя.
— Як подумати, то це навіть смішно, — сказала вона Шайні. — Чого я сумую? Ми з Ейрін знайомі лише півтора тижні… ну, коли не рахувати листування. Та й, зрештою, вона ще мала. У нас із тобою дружба не склалася саме через різницю у віці.
— Тоді тобі було двадцять, а мені дванадцять, — зауважила Шайна. — Я була нахабним, зухвалим дівчиськом і збиткувалася з усіх, хто поступався мені силою. З-поміж менших сестер мене могла терпіти лише Ґвен, бо й сама була така. А Ейрін геть інакша.
— Це точно. Вона зразкова відьма. Така правильна, така серйозна, що часом аж дратує. Схожа на Івін, але нітрохи не нудна. Мені її дуже бракуватиме.
— Мені також, — зізналася Шайна. — Проте моє місце тут, із братом.
Шаннон озирнулася й кинула швидкий погляд на Бренана з Ґвен.
— Як він? Тримається?
Шайна ствердно кивнула:
— Сьогодні вже краще, ніж учора. А вчора було краще, ніж позавчора. Нарешті перестав звинувачувати себе в їхній смерті. Ми з Ґвен таки переконали його, що він жодним чином не міг цьому запобігти.
— Просто не розумію, як люди можуть бути такими бовдурами, — похитала головою Шаннон. — Хоч убий, не збагну. Гаразд, нехай їм змалечку втовкмачили, що чари є найлихішим у світі злом. Нехай вони зросли щиро переконані в тому, що відьмам і чаклунам місце на вогнищі. Та невже ця дурна лахлінська віра геть-чисто позбавляє розуму, вбиває найменше почуття самозбереження?
— Я теж не розумію, — сказала Шайна. — Хоч Бренан і намагався пояснити, та все марно. Для цього мені бракує уяви. Насправді лахлінці ще божевільніші, ніж я гадала.
Чотири дні тому від Моркадес вер Ріґан надійшла звістка про те, що з усіх Бренанових родичів (Шайна досі не могла думати про них, як про свою рідню) вціліли лише дві найменші кузини. Їх привіз до Дінас Ірвана лахлінський офіцер на ім’я Фергас аб Ґвиртир, який не захотів зустрітись із сестрою Моркадес, а передав дівчат під опіку капітана двірської варти і негайно залишив королівський палац, після чого його слід загубився. Капітанові вдалося з’ясувати в скупого на слова лахлінця лише те, що король Імар зміг урятувати Марвен та Ґрайне від довічної каторги і доручив йому доправити їх на Абрад. Це підтверджував і супровідний лист за підписом міністра права та справедливості, в якому сухо мовилося, що всіх старших членів родини Киннаха аб Ейга приречено до страти за зв’язок із відьмами, і лише двох найменших дочок, дівиць Марвен і Ґрайне, король визнав за можливе помилувати, прирікши їх на довічне вигнання з благословенної лахлінської землі. А трохи згодом убиті горем дівчата розповіли, що їхні батьки, отримавши від Бренана листа, поквапилися сповістити поборників, хоча старший син Ейган та його дружина Невен благали цього не робити.
Бренан дуже болісно сприйняв цю новину і звинувачував себе в тому, що не зміг написати їм переконливіше. Проте Шайна та Ґвен, розібравши його листа слово за словом, довели йому, що людей, які не дослухалися до таких арґументів, уже ніщо не могло переконати. Тоді Бренан вигадав собі новий гріх — що здуру написав тітці з дядьком, а не кузенові Ейгану, який, хоч і був великим сволотою, відзначався розумом та обачністю. Ні Ґвен, ні Шайна не стали з ним сперечатися, а просто дали йому продумати такий варіант до кінця, і зрештою він дійшов висновку, що це нічого не змінило б. Ейган неодмінно показав би батькам листа, а ті не забарилися б доповісти про все поборникам.
Так само брат мусив визнати, що й без його листа тітчину родину спіткало б лихо. Поборники через своїх шпигунів на Абраді однаково б довідалися про Бренанове існування, і з цим він нічого не міг удіяти. За великим рахунком, в усьому була винна Айліш вер Нів, а ще більше — найстарші сестри, які вісімнадцять років тому відмовилися відрядити на Лахлін рятувальну експедицію…
Оскільки їхній загін був невеличкий і не мав при собі в’ючних коней, то за цей день вони проїхали понад сорок миль і зупинилися на ночівлю в садибі лорда Еллара аб Ґавайна, що був одружений з троюрідною племінницею короля Енгаса. Невдовзі після вечері Шайна отримала одразу два листи, від Ейрін і Етне, які повідомляли, що перший день плавання минув спокійно, без будь-яких пригод, і за десять годин „Фанлеоґ“ пройшов майже півтори сотні миль. На кораблі було досить відьом, щоб цілодобово підтримувати сильний ходовий вітер, проте капітан попросив на ніч послабити його, щоб команда могла відпочити. Та навіть за такого режиму вони планували прибути до абервенського порту щонайпізніше вранці п’ятого дня подорожі.