Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Джип капрала Безбога все ще стояв на галявині. Капелан навшпиньках, крадучись, обійшов ззаду капралів намет, щоб тільки не потрапити на очі його господареві й не наразитися на нові образи. Він полегшено зітхнув і квапливо прослизнув до свого житла, де побачив капрала Безбога. Той, зручно підібгавши ноги, вмостився на його ліжку. Обліплені засохлою глиною капралові черевики спирались на капеланову ковдру, він доїдав капеланову шоколадку і з глумливою посмішкою гортав капеланову біблію.
— Де це вас носить? — запитав байдужим голосом, не підводячи голови.
Капелан зашарівся.
— Я був на прогулянці в лісі,— тихо відказав він, уникаючи капралового погляду.
— Що ж, гаразд, — скинувся капрал Безбог. — Як не довіряєте мені, то й не треба! Самі побачите, як це впливає на мій моральний дух. — Він засунув собі в пащеку ще одну шоколадку й докинув із повним ротом: — Поки ви десь швендяли, у вас був гість, майор Майор.
Капелан аж підскочив з подиву.
— Майор Майор? — вигукнув він. — Майор Майор був тут?
— Ви що, оглухли? А хто ж іще?
— Куди ж він подівся?
— Сплигнув до рову й помчав, як сполоханий заєць, — хихотнув капрал Безбог. — Ну й шалапут!
— Він не казав, чого приходив?
— Казав, що йому потрібна ваша допомога в одній важливій справі.
Капелан не вірив власним вухам.
— Це майор Майор так сказав?
— Він це не казав, — уїдливо поправив його капрал. — Він це написав, поклав у конверт, заклеїв і залишив на тому столі, для вас особисто.
Капелан зиркнув на ломберний столик, що правив йому за письмовий стіл, але не побачив там нічого, крім того огидного оранжево-червоного помідора, що ним сьогодні вранці почастував його полковник Пескарт. Помідор лежав на тому ж самому місці і в тому ж самому положенні, як він його залишив, — згубний, нахабно жевріючий символ його нікчемності.
— А де ж цей лист?
— Я порвав його й викинув геть, як тільки прочитав, — відказав капрал Безбог, з ляскотом згортаючи біблію і зриваючись із ліжка. — А що таке? Чи ви вже не вірите мені на слово? — Капрал Безбог вискочив з намету і тут же повернувся, мало не збивши з ніг капелана, який хотів був знову податись до майора Майора. — Ви не вмієте керувати своїми підлеглими, — понуро повідомив він капелана. — Це ще одне ваше велике лихо.
Капелан скрушно кивнув головою і мерщій подався геть, неспроможний навіть затриматись на хвильку, щоб перепросити капрала. Він упізнав вправну руку долі, що владно втручається у всі його заміри. Адже двічі цього дня майор Майор прямував йому назустріч уздовж колії, і двічі цього дня він сам відкладав цю приготовану небом зустріч, бо тікав, як дурень, до лісу. Він нещадно ганьбив себе, щодуху поспішаючи назад, стрибаючи по нерівно покладених, порепаних шпалах. Колючий пісок і дрібний гравій набились йому в черевики та шкарпетки і роздирали до крові пальці на ногах. Його бліде, змучене обличчя мимоволі морщилося від невимовної муки. Парке серпневе сонце припікало все дужче й дужче, а до Йоссар’янової ескадрильї йти було добрячу милю. Легка капеланова сорочка вся змокла від поту, поки він дістався нарешті до місця і, не переводячи віддиху, знов увірвався до штабного намету, але його притьмом зупинив той самий кощавий, підступно-ввічливий штабний сержант у круглих окулярах і з запалими щоками. Він попросив капелана почекати надворі, бо майор Майор у кабінеті, і сказав, що зможе впустити його лише тоді, коли майора Майора в кабінеті не буде. Капелан ошелешено втупився в нього, питаючи себе, за що його так ненавидить цей сержант? Капелана мучила спрага, побілілі губи тремтіли. Що діється з людьми на білім світі? Невже їм і без того мало страждань?