Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Це чоловік. Приблизно метр вісімдесят на зріст, звичайної статури. У нього середньої довжини русяве волосся, бороди немає. Розрізнити риси обличчя неможливо, так само як і прикинути вік — може бути від підліткового до середнього.
— З фотографією можна попрацювати…
— Я пробував і навіть надсилав її Крістерові Мальму з «Міленіуму», а він у цій справі неперевершений майстер.
Мікаель клікнув на іншу фотографію.
— Це найкращий варіант з тих, що вдалося дістати. Просто дуже поганий апарат і дуже далека відстань.
— Ти цей знімок кому-небудь показував? Народ може впізнати поставу…
— Я показував знімок Діркові Фруде. Він уявлення не має, хто це може бути.
— Дірк Фруде, напевно, не найбільш спостережлива людина в Хедестаді.
— Так, але я працюю на нього і Хенріка Ванґера. Я хочу спершу показати знімок Хенрікові, а потім уже йти далі.
— Він може бути просто випадковим перехожим.
— Не виключено. Проте схоже, що саме він справив на Харієт таке сильне враження.
Протягом наступного тижня Мікаель із Лісбет Саландер займалися справою Харієт практично всі вільні від сну години. Лісбет і далі читала матеріали розслідування й закидала Мікаеля питаннями, на які той намагався відповідати. Потрібна була сама лиш правда, і будь-яка ухильна відповідь чи неясність ставали причиною тривалого обговорення. Цілий день вони згаяли на те, що вивчали пересування всіх дійових осіб під час аварії на мосту.
Поступово Мікаель відкривав у натурі Лісбет все більше й більше дивного. Всього лише перегортаючи матеріали розслідування, вона в кожному епізоді вихоплювала деталі, що викликали найбільші сумніви і не узгоджувались між собою.
У другій половині дня, коли спека в саду ставала нестерпною, вони робили перерву. Кілька разів ходили купатися в каналі або прогулювалися до тераси «Кафе Сусанни». Сусанна раптом стала поводитися з Мікаелем підкреслено холодно, мабуть, через те, що в його будинку поселилася Лісбет. Дівчина виглядала набагато молодшою за свої роки, і в очах Сусанни він, схоже, перетворився на типа, якого тягне до неповнолітніх. Приємного в цьому було мало.
Щовечора Мікаель робив пробіжки. Коли він, захекавшись, повертався додому, Лісбет утримувалася від коментарів, але біганина по бездоріжжю явно не відповідала її уявленням про літні розваги.
— Мені сорок з хвостиком, — пояснив їй Мікаель. — Щоб моя талія не розповзлася до страхітливих розмірів, я повинен рухатися.
— Угу.
— Ти ніколи не тренуєшся?
— Іноді боксую.
— Боксуєш?
— Так, ну, знаєш, в рукавичках.
Мікаель пішов у душ і спробував уявити собі Лісбет на боксерському рингу. Вона цілком могла з нього й пожартувати, і це варто було уточнити.
— У якій вазі ти боксуєш?
— Ні в якій. Просто іноді розминаюся з хлопцями в боксерському клубі.
«Чомусь мене це не дивує», — подумав Мікаель.
Проте він відзначив, що вона все-таки розповіла про себе хоч щось. Йому як і раніше залишалися невідомими основні факти її біографії: як вийшло, що вона почала працювати в Арманського, яка в неї освіта або що роблять її батьки. Як тільки Мікаель намагався запитувати її про особисте життя, вона відразу закривалася, як мушля, і відповідала коротко або просто ігнорувала його.
Якось удень Лісбет Саландер раптом відклала папку і поглянула на Мікаеля, насупивши брови:
— Що тобі відомо про Отто Фальке? Про пастора?
— Майже нічого. Тепер тут пастор — жінка. На початку року я кілька разів зустрічався з нею в церкві, і вона розповіла, що Фальк ще живий, але мешкає в пансіонаті центру геріатрії, в Хедестаді. У нього хвороба Альцгеймера.
— Звідкіля він узявся?
— Він сам родом з Хедестада, потім учився в Уппсалі, а приблизно в тридцятилітньому віці повернувся додому.
— Він не був одружений. І Харієт з ним спілкувалася.
— Чому ти запитуєш?
— Я просто відзначила, що поліцейський, цей Морелль, допитував його досить м’яко.
— У шістдесяті роки пастори все ще посідали зовсім інше становище в суспільстві. Те, що він жив на острові, так би мовити, поряд із сильними світу цього, було цілком природним.
— Мене цікавить, наскільки ретельно поліція обшукувала пасторську садибу. На знімках видно, що там був великий дерев’яний будинок, і напевно чимало місць, де можна було ненадовго заховати тіло.
— Вірно. Проте ніщо в матеріалі не вказує на зв’язок пастора з серійними вбивствами або із зникненням Харієт.
— Якраз навпаки, — заперечила Лісбет Саландер, подарувавши Мікаелю криву посмішку. — По-перше, він пастор, а в пасторів до Біблії особливе ставлення. По-друге, він був останнім, хто бачив Харієт і розмовляв з нею.