Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Мікаелю, я ніяк не розраховував на те, що ця історія може виявитися небезпечною.
— Чому ж? Адже наше завдання — пошук убивці.
— Але хто міг… це просто безумство. Якщо життя ваше і фрекен Саландер виявляється під загрозою, ми повинні все це припинити. Хочете, я поговорю з Хенріком?
— Ні. Ні в якому разі. Я не хочу, щоб у нього стався ще один інфаркт.
— Він весь час запитує, як у вас справи.
— Перекажіть йому, що я продовжую розплутувати історію далі.
— Що ви хочете робити?
— В мене є кілька питань. Перший інцидент стався відразу після того, як у Хенріка трапився інфаркт, коли я їздив на день до Стокгольма. Хтось обшукував мій кабінет. На той час я саме розкрив біблійний код і знайшов знімки з Йєрнвегсґатан. Я розповів про це вам і Хенрікові. Мартін виявився в курсі, позаяк допомагав мені потрапити до «Хедестадс-курірен». Хто ще міг про це знати?
— Ну, я напевне не знаю, з ким Мартін міг розмовляти на цю тему. Проте Бірґер із Сесілією знали. Вони обговорювали ваше полювання за знімками. Олександр теж знав. А ще Гуннар і Гелен Нільссон. Вони тоді саме провідували Хенріка і були під час розмови. І Аніта Ванґер.
— Аніта? Та, що живе в Лондоні?
— Сестра Сесілії. Коли в Хенріка стався інфаркт, вона прилетіла додому разом із Сесілією, але жила в готелі і, наскільки мені відомо, на острів не виїздила. Аніта, як і Сесілія, не хоче зустрічатися з батьком. Але вона відлетіла назад тиждень тому, коли Хенріка перевели з реанімації.
— Де живе Сесілія? Я бачив, як вона вранці переїздила через міст, але в неї вдома темно і замкнуто.
— Ви її підозрюєте?
— Ні, просто цікавлюся, де вона є.
— Вона живе у свого брата, у Бірґера. Звідти можна прийти навідати Хенріка пішки.
— Ви знаєте, де вона зараз?
— Ні. Але вона, в усякому разі, не в лікарні.
— Дякую, — сказав Мікаель і підвівся.
В лікарні та її околицях від родини Ванґер просто не було проходу. Через хол, у бік ліфтів, прямував Бірґер Ванґер. Мікаель не мав бажання з ним бачитись і почекав, доки той зник, а потім вийшов у хол. Зате в дверях, майже на тому ж місці, де зустрівся з Сесілією Ванґер під час минулих відвідин лікарні, він зіткнувся ніс у ніс з Мартіном Ванґером. Вони привітались і потисли один одному руки.
— Ви провідували Хенріка?
— Ні, просто побачився з Дірком Фруде.
У Мартіна Ванґера був натомлений вигляд, очі запали. Мікаелю спало на думку, що за півроку їх знайомства Мартін значно постарішав. Боротьба за порятунок імперії Ванґерів давалася не просто, і раптове нещастя з Хенріком теж подіяло не кращим чином.
— Як ваші справи? — спитав Мартін Ванґер.
Мікаель принагідно наголосив, що не має наміру припиняти роботу і виїжджати до Стокгольма.
— Дякую, непогано. Ситуація з кожним днем стає все цікавішою. Я сподіваюся, що коли Хенрік трохи поздоровішає, зможу задовольнити його цікавість.
Бірґер Ванґер жив у будинку з білої цегли по той бік дороги, всього за п’ять хвилин ходу від лікарні. Його вікна виходили на море і гостьову гавань. Мікаель подзвонив у двері, але ніхто не відчинив. Зателефонував Сесілії на мобільний, але теж безрезультатно. Він трохи посидів у машині, постукуючи пальцями по керму. Бірґер Ванґер був у цій компанії темною конячкою; оскільки він народився 1939 року, до моменту вбивства Ребеки Якобссон йому було десять років. Проте коли зникла Харієт, йому вже сповнилося двадцять сім.
На думку Хенріка Ванґера, Бірґер і Харієт майже не спілкувалися. Він виріс в Уппсалі, де тоді жила його сім’я, і переїхав до Хедестада, щоб працювати в концерні, але через кілька років перейшов на політику. Щоправда, коли вбили Лену Андерссон, він був в Уппсалі.
Розібратися в цій історії Мікаель не міг, але інцидент з кішкою ясно показав, що над ним нависла загроза і необхідно поквапитись.
Колишньому пасторові Хедебю Отто Фальку на момент зникнення Харієт було тридцять шість років. Зараз йому сповнилося сімдесят два роки, менше, ніж Хенрікові Ванґеру, але ясністю розуму він значно поступався старому промисловцю. Мікаель знайшов його в лікарняному пансіонаті «Ластівка» — жовтому цегляному будинку, розташованому поблизу від річки Хедеон, в іншому кінці міста. У реєстратурі Мікаель назвався і попросив дозволу поговорити з пастором Фальком. Він пояснив, що йому відомо про характер захворювання пастора, і спитався, наскільки той комунікабельний. Старша сестра відповіла, що діагноз пасторові Фальку поставили три роки тому і що хвороба швидко прогресує. Спілкуватися з ним цілком можливо, але він погано пам’ятає недавні події, не впізнає декого з родичів і взагалі його свідомість усе більше затуманюється. Мікаеля також попередили, що в старого може початися напад страху, якщо на нього тиснути або ставити питання, на які він неспроможний відповісти.