Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Я знаю. Мені ця ситуація теж не дає спокою. Я поговорю завтра з Дірком Фруде. Ми наймемо тебе ще на тиждень-другий як… асистента-пошуковця. Не знаю, чи захоче він платити за тими ж розцінками, що платить Арманському, але пристойну місячну зарплату ми, мабуть, з нього видавимо.
Лісбет Саландер раптом нагородила його посмішкою. Їй зовсім не хотілося, щоб її усунули від роботи, і вона була готова працювати навіть задарма.
— У мене починають злипатися очі, — заявила вона і без зайвих слів пішла до себе, зачинивши за собою двері.
Через дві хвилини вона знову прочинила двері і вистромила голову:
— Думаю, ти помиляєшся. Це не божевільний серійний убивця, що начитався Біблії. Це звичайнісінька тварюка, яка ненавидить жінок.
Розділ 21
Лісбет Саландер піднялася раніше від Мікаеля, близько шостої ранку Вона поставила воду для кави і прийняла душ. Коли о пів на восьму прокинувся Мікаель, вона сиділа і читала з екрана ноутбука його міркування щодо справи Харієт Ванґер. Він вийшов на кухню, загорнувшись у простирадло і протираючи сонні очі.
— На плиті є кава, — сказала Лісбет.
Мікаель заглянув через її плече:
— Цей документ захищений паролем.
Вона повернула голову і підвела на нього очі:
— На те, щоб завантажити з Інтернету програму, яка зламує паролі «Ворда», потрібно тридцять секунд.
— Нам доведеться поговорити про те, де межа між твоїм і моїм, — сказав Мікаель і пішов у душ.
Коли він звідти вийшов, Лісбет уже закрила його комп’ютер і повернула на місце в кабінет. Її ноутбук був увімкнутий. Мікаель майже не сумнівався в тому, що вона вже перенесла вміст його комп’ютера у свій власний.
Лісбет Саландер була інформаційним наркоманом з гранично розпливчастим уявленням про мораль та етику.
Тільки-но Мікаель усівся снідати, як у вхідні двері постукали, і він пішов відчиняти. На порозі стояв Мартін Ванґер. У нього був похмурий вигляд, і Мікаель на мить подумав, що той прийшов сповістити про Хенрікову смерть.
— Ні, Хенрік почуває себе так само, як і вчора, — запевнив той. — У мене зовсім інша справа. Можна мені на хвильку зайти?
Мікаель впустив його і відрекомендував своєму «асистентові-пошуковцю» Лісбет Саландер. Та поглянула на промисловця одним оком, швидко кивнула і знов уткнулася в комп’ютер. Мартін Ванґер автоматично привітався, але здавався таким неуважним, що, схоже, взагалі не звернув на неї уваги. Мікаель налив йому кави і запросив сісти.
— Що таке?
— Ви виписуєте «Хедестадс-курірен»?
— Ні. Я іноді читаю газету в «Кафе Сусанни».
— Значить, сьогоднішнього числа ви ще не читали.
— Судячи з вашого тону, мені б слід було його прочитати.
Мартін Ванґер поклав на стіл перед Мікаелем свіже число «Хедестадс-курірен». Мікаелю там, щоб розпалити в читачів цікавість, приділили дві шпальти на першій сторінці, з продовженням на четвертій. Він глянув на заголовок.
До тексту додавалася фотографія, знята телеоб’єктивом з церковного пагорба по той бік моста, що зображала Мікаеля, коли він виходить з дверей будиночка.
Репортер Конні Турссон непогано попрацював, складаючи пасквіль на Мікаеля. У статті коротко викладалася справа Веннерстрьома й підкреслювалося, що Мікаель з ганьбою втік з «Міленіуму» і тільки що відбув покарання у в’язниці. Текст завершувався очікуваним твердженням, що Мікаель відмовився давати інтервю «Хедестадс-курірен». Тон статті явно давав зрозуміти жителям Хедестада: серед них розгулює Стокгольмець із Жахливо Темною Репутацією. До жодного слова не можна було прискіпатися, щоб подати до суду за наклеп; проте Мікаель був зображений як вельми підозріла особа, і на образ його автор не пошкодував чорної фарби. Стаття з вигляду і за змістом нагадувала ті, в яких описуються політичні терористи. «Міленіум» подавався як «агітаційний журнал», не гідний довіри, а книгу Мікаеля про економічну журналістику автор охарактеризував як зібрання суперечливих тверджень про поважаних журналістів.
— Мікаелю… мені бракує слів, щоб висловити мої почуття з приводу цієї статті. Вона огидна.
— Це замовна робота, — спокійно сказав Мікаель, запитливо дивлячись на Мартіна Ванґера.
— Сподіваюся, ви розумієте, що я не маю до цього ані найменшого відношення. Я мало кавою не похлинувся, коли це побачив.
— Хто за цим стоїть?
— Я зробив уранці кілька дзвінків. Конні Турссон у них когось заміщає на літо. Але статтю він написав за завданням Бірґера.