Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Він зовсім не розумів Лісбет Саландер. До цього вона жодного разу навіть поглядом не натякнула, що виявляє до нього бодай найменшу цікавість як до чоловіка.
— Доброго ранку, — сказала Лісбет, заглядаючи в двері і навіть трохи посміхаючись.
— Привіт, — відгукнувся Мікаель.
— У нас закінчилось молоко. Я з’їжджу на бензоколонку. Вони відчиняються о сьомій.
Вона розвернулася так хутко, що Мікаель не встиг відповісти. Він чув, як вона наділа туфлі, взяла сумку й мотоциклетний шолом і вийшла на вулицю. Він заплющив очі. Потім почув, як вхідні двері знову відчинились, і буквально за кілька секунд Лісбет знову постала в дверях. Цього разу вона не посміхалася.
— Тобі краще вийти і подивитися, — сказала вона досить дивним голосом.
Мікаель миттю зірвався на ноги і натягнув джинси.
Вночі хтось відвідав гостьовий будиночок і приніс неприємний подарунок. На ґанку лежав напівобвуглений труп розчленованої кішки. Їй відрізали голову і ноги, після чого з тіла здерли шкуру і витягли кишки та шлунок; їхні шматки валялися коло трупа, який, схоже, палили на вогні. Голову кішки залишили незайманою і прикріпили до сідла мотоцикла Лісбет Саландер. Рудо-коричневу шкурку Мікаель упізнав.
Розділ 22
Вони снідали в саду, справляючи мовчанку, і пили каву без молока. Лісбет дістала маленький цифровий апарат «Кенон» і зафіксувала страхітливе видовище, а потім Мікаель приніс мішок для сміття і все прибрав. Він поклав мертву кішку в багажник позиченої машини, але до пуття не знав, що йому робити з останками. Мабуть, слід було заявити до поліції про знущання з тварини і, можливо, про загрозу насильства, проте він погано уявляв собі, як зможе пояснити причину всього цього.
О пів на дев’яту повз них у бік моста пройшла Ізабелла Ванґер. Вона їх не побачила або вдала, що не помітила.
— Як ти себе почуваєш? — нарешті спитав Мікаель.
— Нормально. — Вона подивилася на нього спантеличено.
«Гаразд. Значить, йому хочеться, щоб я розхвилювалася», — відзначила вона.
— Коли я знайду тварюку, — провадила далі вона вголос, — яка замучила безневинну кішку тільки для того, щоб нас застерегти, я її як слід оброблю бейсбольною биткою.
— Ти думаєш, це застереження?
— У тебе є краще пояснення? І це означає ще дещо.
Мікаель хитнув головою:
— Хай там що ховається за цією історією, ми вочевидь розтривожили когось так, що штовхнули його на божевільний вчинок. Але тут є й інша проблема.
— Знаю. Це принесення в жертву тварини у дусі п’ятдесят четвертого і шістдесятого років. Але здається малоймовірним, щоб убивця, котрий орудував п’ятдесят років тому, тепер бігав тут і розкладав на твоєму порозі трупи замучених тварин.
Мікаель погодився.
— У такому разі мова може йти тільки про Харальда Ванґера та Ізабеллу Ванґер. Є ще кілька літніх родичів з боку Юхана Ванґера, але ніхто з них в тутешніх місцях не живе.
— Ізабелла — злостива чортиця, — зітхнув Мікаель. — Вона цілком здатна вбити кішку, але сумніваюся, щоб вона носилася скрізь і пачками вбивала жінок у п’ятдесятих роках. Харальд Ванґер… не знаю, він здається таким слабким, що ледве ходить, і мені важко собі уявити, щоб він вишмигнув уночі, зловив кішку і вчинив усе це.
— Якщо тут не діяло двоє. Старий і молодший.
Раптом Мікаель почув шум мотора, підвів погляд і побачив, що в бік моста віддаляється машина Сесілії.
«Харальд і Сесілія?» — подумав він.
Проте повірити в спільні дії цієї пари він не міг: батько з дочкою не спілкуються і ледве розмовляють одне з одним. І попри обіцянку Мартіна Ванґера поговорити з Сесілією, вона як і раніше не відповідала на Мікаелеві дзвінки.
— Це має бути хтось, кому відомо, що ми робимо і що в нас є успіхи, — сказала Лісбет Саландер, підвелася й пішла в дім.
Коли вона повернулася, на ній був шкіряний комбінезон.
— Я їду до Стокгольма. Повернусь увечері.
— Що ти збираєшся робити?
— Дещо привезти. Якщо хтось здурів так, що розправився з кішкою, він або вона може з таким же успіхом напасти наступного разу на нас самих. Або підпалити будинок, поки ми спатимемо. Я хочу, щоб ти сьогодні з’їздив до Хедестада і купив два вогнегасники і два пожежних сповіщувачі. Один з вогнегасників має бути хладоновим.
Не прощаючись, вона надягла шолом, завела мотоцикл і покотила через міст.
Мікаель викинув останки кішки до сміттєвого бака біля бензоколонки, а потім поїхав до Хедестада і купив вогнегасники й пожежні сповіщувачі. Поклавши їх у багажник машини, він пішов до лікарні. Мікаель заздалегідь здзвонився з Дірком Фруде і домовився про зустріч в лікарняному кафетерії, де розповів йому про те, що трапилося вранці. Дірк Фруде став блідий мов полотно.