Повітряний замок, що вибухнув

Мікаель Блумквіст провів ніч у квартирі Лісбет Саландер на Фіскарґатан. Комп’ютер він вимкнув лише о пів на сьому ранку, і коли він засинав, перед очима у нього стояли знімки грубої дитячої порнографії. Прокинувся він о чверть на одинадцяту, вискочив з ліжка Лісбет Саландер, прийняв душ і замовив таксі, яке підібрало його перед театром «Сьодра театерн». Без п’яти одинадцять він зупинив машину на вулиці Бірґера Ярла і пройшов пішки до кафе «Мадлен».

Соня Мудіґ чекала його за філіжанкою чорної кави.

— Вітаю, — сказав Мікаель.

— Я страшенно ризикую, — сказала вона, не відповівши на привітання. — Якщо стане відомо, що я з вами зустрічалася, мене виженуть з роботи і можуть відправити під суд.

— Від мене про це ніхто не дізнається.

Вона вочевидь нервувала.

— Один з моїх колег щойно побував у колишнього прем’єр-міністра Турбйорна Фельдіна. Він їздив до нього з власної ініціативи, і його робота теж під загрозою.

— Зрозуміло.

— Я вимагаю гарантій анонімності для нас обох.

— Я навіть не знаю, про якого колегу ви говорите.

— Я розповім, але хочу, щоб ви пообіцяли, що він залишиться анонімним джерелом.

— Даю слово.

Вона скосила очі на годинник.

— Ви поспішаєте?

— Так. Я через десять хвилин зустрічаюся з чоловіком і дітьми в пасажі Стурегаллеріан. Чоловік думає, що я на роботі.

— А Бубланськи про це нічого не знає?

— Так.

— Гаразд. Ви з колегою є джерелами, і вам гарантується цілковита анонімність, обом, до могили.

— Мій колега — це Єркер Хольмберґ, з яким ви зустрічалися в Ґетеборзі. Його батько — член Партії центру, і Єркер знає Фельдіна з дитинства. Він поїхав з приватним візитом і спитав про Залаченка.

— Ясно.

У Мікаеля раптом заколотилося серце.

— Фельдін справляє враження порядної людини. Хольмберґ розповів йому про Залаченка і запитав, що Фельдіну відомо про перебіжчика. Фельдін нічого не відповів. Потім Хольмберґ сказав йому про наші підозри відносно того, що люди, які прикривають Залаченка, запроторили Лісбет Саландер до психлікарні. Фельдін страшенно розхвилювався.

— Ясно.

— Фельдін розповів, що відразу після того, як він став прем’єр-міністром, його відвідав керівник СЕПО з одним колегою. Вони розповіли йому фантастичну шпигунську історію про російського агента, котрий перебіг до Швеції, і пояснили, що це найстрашніша військова таємниця Швеції, що за значенням з цим не зрівняється жоден факт зі сфери шведської оборони.

— Так.

— Фельдін говорить, що не знав, як йому слід було чинити. Прем’єр-міністром він став тільки-но, і в уряду ще не було досвіду. Адже країною понад сорок років правили соціалісти. Йому пояснили, що вирішувати він повинен особисто і що коли він стане консультуватися з членами уряду, то СЕПО знімає з себе будь-яку відповідальність. Фельдіну все це здалося неприємним, але він не знав, що йому робити.

— Так.

— Під кінець він вирішив, що мусить зробити так, як пропонують панове із СЕПО. Він видав директиву, яка цілком віддавала Залаченка їм в руки. Він зобов’язався ніколи ні з ким цієї справи не обговорювати, а сам так і не довідався імені перебіжчика.