Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Поширення юрисдикції військово-польових судів на українських громадян у період перебування на території України армій Четверного союзу потребує виваженої оцінки. Прагнення німецького та австро-угорського командування вберегти особовий склад і майно експедиційного корпусу від злочинних зазіхань з боку політичних інсургентів і кримінальних злочинців обмежувалося формально «дружнім» статусом німецьких та австро-угорських військ в Україні. Міжнародно-правові норми забороняли поширювати юрисдикцію військово-польових судів на місцеве населення, однак неспроможність влади УНР налагодити та підтримувати елементарний правопорядок у країні підштовхувала військове командування до рішучих дій. Практично не викликало дискусії питання про підсудність комбатантів і некомбатантів союзницьких армій власним військово-польовим судам, питання про їхню відповідальність перед українськими судами влада УНР (а згодом — і Української Держави) навіть не ставила.

Згода П. П. Скоропадського на передавання у відання військово-польових судів експедиційного корпусу всіх кримінальних справ, пов’язаних із замахами на життя вояків і майно союзних армій, стала, з одного боку, передумовою визнання режиму Гетьманату зі сторони Берліна та Відня, з другого — підставою для легалізації поширення юрисдикції цих судів на місцеве українське населення, оскільки таке передбачалося нормами чинного на поч. XX ст. міжнародного права.

На нашу думку, було би помилкою говорити про якусь насильницьку узурпацію судових функцій в Україні командуванням експедиційного корпусу та його представниками на місцях. У такій «узурпації» була більшою чи меншою мірою заінтересована й сама українська влада, оскільки це сприяло оздоровленню загальної кримінальної ситуації в країні, а також ефективності боротьби з комуністично-анархічними течіями. Це той національний інтерес, яким варто було поступитися заради досягнення спокою й порядку в країні.