Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Вартий уваги висновок С. І. Дровозюка про те, що самосуд у селянському варіанті не був спонтанною, неусвідомленою дією, а часто втілював традицію громадського суду з його неодмінними атрибутами[742].

Заслуговує на увагу і здійснення судових функцій релігійними органами окремих громад, хоч юридично національні (релігійні) меншини не мали судових повноважень. Однак невелика кількість і закритий характер таких громад не дають змоги стверджувати про їхній значний вплив на загальну оцінку стану судової влади в досліджуваний період.

До маловивчених належить питання про те, яким чином функції судової влади реалізовувались у стійких позадержавних військових формуваннях. Можна припустити, що в угрупованнях, які сповідували анархістську ідеологію, спеціальних судових органів не мало бути. Однак у резолюції З’їзду трудящих і повстанців у Олександрівську Про добровільну мобілізацію зустрічаємо згадку про формування військової організації за територіальною ознакою (у селах, волостях, повітах) із виборним командним складом, господарсько-судовими органами при частинах, починаючи з полків. Відомо, що від березня 1919 р. до червня 1920 р. судові функції виконувала махновська контррозвідка. 20 жовтня 1919 р. в Олександрівську на 4-му районному з’їзді був проголошений проект Декларації Революційно-повстанської армії України (махновці) про Вільні Ради, в якому зазначалось: «Істинне правосуддя має бути організованим, але живим, вільним, творчим актом гуртожитку. Самооборона населення має бути справою вільної, живої самоорганізації. Тому будь-які змертвілі форми правосуддя, судові установи, революційні трибунали, уложення про кари, поліцейські або міліцейські інститути, надзвичайки, тюрми… — все це має відпасти саме по собі…» Для підтримання дисципліни в армії були запроваджені покарання владою командира за незначні порушення, а за серйозні — «суди честі», коли відкрите зібрання виносило вирок[743]. Історик О. В. Шубін зазначає, що головним судовим органом махновців від 9 липня 1920 р. стала «комісія протимахновських справ» у складі С. Каретнікова, Д. Попова та І. Кузьменка. Комісія виконувала судово-слідчі функції та приймала рішення на підставі опитувань (доносів) мешканців. Якщо дозволяв час, процедура суду була довшою і передбачала спробу загітувати на свій бік полонених червоноармійців і командирів. Такі суди-мітинги з агітацією та виправданням підсудних були рідкісними, але самі виправдання за результатами опитувань населення — доволі типовими[744].

На східноукраїнські території певний час поширювалась юрисдикція заснованого 20 вересня 1918 р. Донського сенату, діяльність якого висвітлює В. В. Раков[745]. Архівні матеріали свідчать і про існування спеціальних органів — судово-слідчих комісій — в армії Денікіна[746].