Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Австро-угорська сторона від самого початку повела іншу політику, наказом № 3964 чітко встановивши перелік діянь, підлеглих австро-угорській військово-польовій юстиції. Це злочини, об’єктом яких були життя і здоров’я, майнові інтереси військових і цивільних осіб, що належали до Австро-Угорської армії. До юрисдикції австро-угорських судів належали також такі діяння: надання допомоги дезертирам і втікачам; шпигунство та інші дії проти військової влади, до яких, зважаючи на обставини, відносили також володіння і зберігання зброї, вибухівки та амуніції; відкрите порушення суспільного порядку; повстання; злочини, зловмисні дії, спрямовані на виведення з ладу залізниці, телеграфного і телефонного зв’язку та супутньої інфраструктури; пошкодження чужої власності або підпал — якщо такі дії вчиняються у приміщеннях, що використовуються військовим відомством або становлять небезпеку для осіб Імператорської й Королівської об’єднаної армії, — загалом 18 категорій злочинів[759].

Українські громадяни, підозрювані у вчиненні перелічених дій, підлягали австро-угорському польовому суду. Інші правопорушення підлягали судам загальної та військової юрисдикції Української Держави. Згідно з пізнішим роз’ясненням військово-польові суди союзників розглядали також злочини, що зачіпали інтереси союзних армій хоча б опосередковано, як, наприклад, підбурювання до повстання або непослуху Уряду Української Держави чи її законам[760].

Військово-польові суди існували при штабах корпусів, дивізій та окремих частин експедиційного корпусу. Організація діяльності конкретного військово-польового суду належала до компетенції офіцера, який керував тією чи іншою військовою частиною. Саме він призначав склад суду, окремо ad hoc у кожній конкретній справі. Відтак постійного складу судового органу не було. Кваліфікаційні вимоги до претендентів на суддівські посади були лояльними, юридичного фаху не вимагалося.

У процесі судового розгляду головував судовий офіцер (Gerichtsoffizier). Ця посада була постійною та існувала при кожному штабі чи комендатурі. До компетенції судового офіцера належали підготовка справи, проведення слідства, прокурорські обов’язки та нагляд за виконанням покарань.

Офіцер, який командував військовою частиною, що при ній діяв суд, мав необмежені права щодо затвердження або зміни вже винесених судових рішень. Він же ухвалював рішення про допуск до слухань представників обвинуваченого, притягнення до суду, призначення засідань тощо[761].

Розглядаючи справи, суд не надто обтяжував себе формальностями й необхідністю дотримуватися букви закону. Судді могли на свій розсуд посилювати чи, навпаки, послаблювати покарання за кожне конкретне діяння порівняно із санкціями, передбаченими Військово-кримінальним кодексом. Процесуальні норми теж мали необов’язковий характер. Широковідомим є факт, що під час розгляду справи про викрадення А. Ю. Доброго викликаний як свідок колишній Голова РНМ В. О. Голубович через надані ним свідчення негайно був оголошений підсудним й одразу засуджений до двох років ув’язнення[762].