Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Постановою Ради Міністрів Крайового уряду від 7 лютого 1919 р. в окрузі Кримської судової палати було створено Мелітопольський окружний суд. Територіально до зони діяльності цього суду ввійшли Мелітопольський, Бердянський і Дніпровський повіти. В березні 1919 р. Рада Міністрів Крайового уряду своєю постановою створила новий Керченський судово-мировий округ із центром з’їзду мирових суддів у м. Керчі. Цей округ включав чотири мирові дільниці: три з них — у Керчі і одна — на території Сарайминської та Петровської волостей.
Відповідно до цього Закону судові статути передбачали для мирових суддів на території Криму одну апеляційну інстанцію — з’їзд мирових суддів, і одну касаційну — Кримську судову палату. Другою апеляційною інстанцією для справ, що розглядалися земськими начальниками та міськими суддями, був повітовий з’їзд в особі його судового присутствія. До складу цього органу, очолюваного повітовим предводителем дворянства, входили повітовий член окружного суду, почесні мирові судді, міські судді й земські начальники цього повіту. Потрібно зазначити, що для міських суддів була встановлена своєрідна подвійна підлеглість: апеляційною інстанцією для них був повітовий з’їзд. Разом із тим про всі помилкові чи протизаконні дії міських суддів слід було повідомляти окружний суд, який мав складати особливі накази на їхню адресу. Касаційною інстанцією для земських начальників і міських суддів був Вищий крайовий суд. Що стосується повітових членів окружних судів, то апеляційною інстанцією для них був окружний суд, а касаційною — також Вищий крайовий суд. Певні зміни відбулися й у системі волосних судів.
Волосний суд відтоді складався з чотирьох суддів, один з яких постановою повітового з’їзду за поданням земського начальника призначався головою. Земські начальники дістали право затверджувати волосних суддів із числа кандидатів, обраних сільськими громадами. Рішення волосного суду могли бути оскаржені земському начальникові.
Д. В. Велігодський зазначає, що реформа судової системи в Криму, на відміну від інших видів діяльності другого Крайового уряду, мала найбільш послідовний і планомірний характер, чому, очевидно, сприяла наявність на півострові значної кількості відомих юристів колишньої Російської імперії.
Більш громіздкою дослідник називає структуру правоохоронних органів Криму в період військово-авторитарних режимів А. Денікіна і П. Врангеля. В квітні 1920 р. на півострові було створене цивільне правосуддя у формі Кримського управління юстиції та його підрозділів. Кримінальний розшук був відокремлений від державно-політичного. З огляду на велике значення діяльності судової системи було збільшено кількість мирових суддів. До їхніх обов’язків входило приймати від потерпілих різні, навіть їм непідсудні, скарги та надсилати їх у відповідні установи[735].
9.7. Недержавні органи судової влади
У перехідних державах, для яких характерні неусталеність і нестабільність державної влади загалом та її механізму зокрема, частим явищем є реалізація судово-владних повноважень недержавними органами влади. За відсутності судових органів місцеве населення активно застосовує самосуд і самоправство, що до певної міри стає прикметою часу.
Як відомо, сьогодні самосуд і самоправство заборонені міжнародним правом і національним законодавством та однозначно негативно оцінюються правовою думкою. Водночас, в умовах відсутності органів державної влади на місцях, зазначені дії, за «розумності» або співвідносності покарання із заподіяною шкодою чи загального схвалення обраного способу захисту цивільного права, можуть оцінюватись як форма прямого народовладдя, нагадування, що саме народ є первинним джерелом судової влади.
На користь цих роздумів свідчить і, як правило, відсутність покарання ініціаторів самосудів державними органами. Звісно, такій безкарності сприяли колективний характер прийняття та виконання самоправних рішень, а отже відсутність підозрюваного; і підтримка сільського керівництва, яке часто реагувало стандартними заявами, що самосуд вчинено цілою громадою[736]. У разі міських самосудів, здебільшого здійснюваних розлюченим натовпом, давалася взнаки й фізична неспроможність нечисленних представників охоронних структур протистояти натовпу.
Можна погодитися з тими авторами, які виокремлюють різні види «самосудів». Так, С. І. Дровозюк розрізняв традиційне селянське судочинство з усталеними ритуалами і самосуди, здійснювані сільськими активістами[737]. С. Г. Борисенок вирізняв сільські та міські самосуди — самосуди в містах здебільшого здійснював натовп, цілком випадковий за своїм складом, тоді як самосуди на селі були справою обмеженої кількості його мешканців, що добре знали як один одного, так і підозрюваного у вчиненні злочину[738].
735
Велігодський Д. В. Судові та правоохоронні органи в системі органів влади державних утворень С. Крима, А. Денікіна і П. Врангеля / Д. В. Велігодський // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского: Серия «Юридические науки». — 2009. — Т. 22 (61). — № 1. — С. 10–17.
736
Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). — Ф. 317, оп. 4, спр. 5785, арк. 1, 2, 27; Лозовий В. С. Селянська правосвідомість у добу Української революції (1917–1921 рр.) / В. С. Лозовий// Український історичний журнал. — 2005. — № 6. — С. 91.
737
Дровозюк С. Селянський самосуд 1917-1930-х рр. XX ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки) / С. Дровозюк // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий зб. наук, праць. — 2004. — Вип. 10. — С. 284–293.
738
Борисенок С. Самосуди над карними злочинцями в 1917 році / С. Борисенок // Праці комісії для виучування звичаєвого права України. — К., 1928. — Вип. 3. — С. 213–234.