По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
Степан зрозумів нарешті, чому Вепр цікавиться Карасем, і те невиразне підозріння, яке виникло в нього раніше й про яке він боявся навіть подумати, знову спалахнуло й обпекло його — це Карась кинув гранату. Хто ж він, цей хлопець? Невже він не спав тієї ночі й чув розмову Юрка з Стефкою? А його відповідь Могилі? Якась дивна й двозначна… Він знав, що ройовий читає якусь книжку, пропонував відпустити полонених: «На якого біса вони нам, друже ройовий? Возитися з ними…» І на галявині, коли вони стояли в строю, у Карася був такий відчай на обличчі, ніби це його збиралися розстрілювати…
Тиша… Всі дивляться на Топірця, всі чекають, що він відповість.
— Ні, нічого не помітив…
Здавалося, що сотенний і Могила полегшено зітхнули. Тільки Вепр, як і раніше, напружено дивиться на Степана. Який пронизливий погляд мають оці маленькі очі, немовби надрайонний бачить його наскрізь.
— Чому відповів не відразу? — посміхнувся Вепр.
— Я повинен був добре пригадати все. Щоб не помилитися.
— І нічого такого не пригадав?
— Ні.
Вепр довго дивився в очі Степанові, але Степан витримав його погляд, не зморгнув навіть.
— Дістаньте з моєї сумки блокнот, ручку, — тихо сказав надрайонний, прикривши очі повіками.
Біль, що було притих, знову нагадав про себе — тупий, упертий, глибокий біль. Погано… А лікаря привезуть годин через чотири, не раніше. Треба було тримати при собі лікаря. Хоча б єврея. Серед євреїв були добрі лікарі. Лікарів, шевців і кравців можна було б і не знищувати… Вепр узяв у руки блокнот і ручку й, то посміхаючись, то кривлячись від болю, написав декілька слів.
— Покличте Сокола, — сказав Вепр, потім звернувся до Степана. — Друже Топірець, тобі нічого робити тут, у сотні. Це злочин — тримати такого хлопця на посаді ройового. Нам потрібні люди. Я пошлю тебе на важливішу ділянку. Згодний?
— Як буде наказано.
Сотенний привів Сокола.
— Хто там з наших на ногах?
— Один Савка.
— Передай Савці оцю записку. Нехай відведе Топірця до Місяця. Хай зараз же вирушають. Він знає, де вони сьогодні, будуть.
Надрайонний з прихильною посмішкою подав Степанові руку.
— Служи Україні вірою і правдою, друже Топірець. Будь нещадним до її ворогів, як твій… як наш Петро.
Тонкі пальці Вепра були холодні, потиск руки — слабкий.
Коли Сокіл і Степан Карабаш вийшли, Вепр замислився.
— Може, привести Карася? — запитав сотенний.
— Приведіть… Я хочу подивитися на нього. Тільки він не повинен ні про що здогадуватися. Відрекомендуйте мені його як такого, що відзначився сьогодні — не розгубився, кинувся під кулі…
Надрайоший раптом завмер — за дверима почувся гамір.
— Подивіться. Якщо лікар, негайно…
Двері відчинилися, й до хати швидко зайшов Марко. Він розгублено й боязко подивився на Вепра, але зразу ж упорався з своєю зніяковілістю, підійшов і щось пошепки сказав на вухо надрайонному.
— Веди сюди! — Вепр окинув поглядом хату. — Поправте простирадло, зніміть френч, поставте стілець біля мене. Всім вийти.
Він обережно підтягнув простирадло до підборіддя, поклав зверху руки. Нарешті з’явилася людина від Малого. Ну що ж, Малий переконається… Сьогоднішня пригода буде розмальована як серйозна сутичка з великим загоном більшовиків.
28. ВІЧ-НА-ВІЧ
Усі вийшли з хати. Вепр примружив очі, півтемрява зімкнулась над ним. Його морозило, і йому хотілося лежати отак, не рухаючись, нічого не бачачи, ні про що не думаючи, довго-довго. Немов крізь сон він почув легкі кроки. Розплющив очі й здивувався — біля нього стояла сувора, вродлива дівчина з портфелем у руці.
— Фельдшерка? Лікарка? — запитав він, зрадівши тому, що, можливо, хлопці переплутали.
— Ні. Ви — Вепр?
— Так.
— Мене послав до вас друг України Малий.
Он як! Малий послав до нього бабу… Це дівчисько буде інспектувати його. Самолюбство надрайонного було уражене. Ну що ж, він зуміє замилити очі цьому інспектору.
— Дуже радий. Прошу сідати.
— Як ви себе почуваєте? Ви в змозі розмовляти?
— Хай це вас не турбує. Легке поранення. Ми щойно відбили напад більшовиків.
— Так, мені довелося бути свідком. Нагодилися під постріли й декілька годин чекали в лісі, поки все стихне.
Надрайонний уявляв собі, як тремтіла від страху ця молоденька німкеня, почувши постріли, й поспішив її заспокоїти.
— Не хвилюйтесь. Тепер ви в цілковитій безпеці.
Оксана помітила іронію Вепра.
— Я не зовсім упевнена, — сердито промовила вона, сідаючи на стілець. — Після всього, що мені довелося пережити…