По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Цього вимагає політика, — не змигнувши оком, сказала Оксана.
— Чудово!.. Пан радник дуже розумна людина й знає, що він робить… Ми йому вдячні. Я ще про одне хочу запитати вас: де, на вашу думку, будуть перебувати радянські війська через півроку або, скажімо, через рік? Ми розмовляємо з вами відверто, чи не так?
— Я зрозуміла вашу думку… Малий намалював мені картину можливих подій.
— А він сказав вам, що німецьке військо змушене буде залишити цю територію й сюди прийдуть совіти?
— Це не виключається… Нам, можливо, доведеться зробити це з метою вирівнювання фронту.
По обличчю Вепра розпливлася відверто глузлива посмішка, але він відразу ж по-мученицькому скривив губи й тихо застогнав.
— Пробачте, — сказав він, млосно посміхаючись. — Свіжа рана. Це минеться… Ми говорили з вами…
— Про те, що станеться, якщо ми скоротимо лінію фронту, — нагадала Оксана.
— Ми говорили про те, що німці будуть змушені в недалекому майбутньому відступити, а сюди прийдуть більшовики, — нещадно уточнив Вепр. — Ось тоді ви, німці, скажете нам спасибі, бо в тилу совітів появиться армія ваших союзників. Врахуйте, ми дуже вигідна армія для вас. Це не те, що дивізія СС «Галичина», повірте. Ми не вимагаємо ні обмундирування, ні продовольства, нам потрібні тільки зброя й боєприпаси, якомога більше зброї і боєприпасів. Було б добре, коли б ми одержали від вас автомати, це найзручніша зброя для нас. Скажіть Малому, нехай не буде скупим, зробить для нас усе можливе. Все окупиться, запевняю вас — окупиться з лихвою. Як тільки фронт пересунеться на захід і ми опинимось у тилу більшовиків, ми почнемо активні бойові дії.
Вепр зціпив зуби, заплющив очі, очевидно, намагаючись затамувати біль, і продовжував, знизивши голос:
— Можливі великі операції… Так, так, не сумнівайтеся!.. Але в основному ми будемо дотримуватись тактики безперервних дрібних нічних операцій: будемо нападати на обози, невеликі групи солдатів, міліції, на залізничників, радянську адміністрацію. Вже тепер ми готуємо в лісах і селах добре обладнані схрони. Уявіть собі: вночі стрілянина, вбиті, поранені, а вдень — усе тихо, нікого нема. Налякані мешканці, будуть тримати язика за зубами — вони нікого не знають, нікого не бачили… В цьому відношенні ми будемо спокійні. Передайте Малому про те, що його порада повністю втілюється в життя: ми взяли на облік усіх людей у селах, які можуть мати симпатії до більшовиків, і безжалісно знищуємо всіх підряд. Решта буде налякана. Ніхто й не писне! Більшовикам потрібний буде хліб, продовольство — ми постараємося, щоб вони нічого не одержали. Кожний, хто добровільно віддасть податок, буде страчений. Ось тоді ви оціните своїх союзників і пожалієте, що мало допомагали нам.
Цього разу Вепр замовк надовго. Він лежав зціпивши зуби, з напівзаплющеними очима, то намагався посміхнутися, то здригався й кривився від болю.
— Будьте ласкаві, — Вепр простягнув до Оксани руку. — Там десь мій френч. Дістаньте з внутрішньої кишені жетон. Я дам його вам на всякий випадок…
Від шовкової підшивки розірваного, закривавленого френча надрайонного чути було легкий запах парфумів. Оксана знайшла в кишені два саморобних мідних чотирикутних жетони, подібних до гардеробних номерків.
— Візьміть один з них, який-небудь… Повертатися будете по нашому експресу. Це набагато безпечніше.
Це наш новий таємний вид сполучення і зв’язку. Ми організували декілька ліній. Це лінія на Рівне. За чотири кілометри звідси — хутір Вишневий. Там є одна хата під червоною черепицею. Господар — Андрій Дудка. Перший пункт. Досить тільки вручити жетон на першому пункті, і вас доведуть, довезуть, а якщо треба буде, то й на руках донесуть від пункту до пункту — до самого Рівного. Ніхто ні про що не буде запитувати, ніхто не посміє затримати — жетон це перепустка, документ, наказ. Ви прибудете до Рівного раніше, ніж поїздом.
— Мов казковий килим-літак… — посміхнулася Оксана.
— Так, мов килим… — тихо сказав Вепр і прикусив губу.
Оксана подивилась на його пожовкле обличчя, загострений ніс, помітила темну пульсуючу жилку на скроні, і раптом їй стало ясно, що ця людина вмирає. Чи здогадується Вепр, наскільки серйозне його поранення? Не схоже… Видно, він намагався обманути себе, бадьорився, але, без сумніву, кожне слово давалося йому нелегко.
— Чому пан радник дозволив стратити наших товаришів? — несподівано запитав Вепр.