По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Але я не міг, пані, всього передбачити, — м’яко, тим же ледь насмішкуватим тоном, заперечив надрайонний. — Ми на війні…
— Я кажу не про цей випадок. Вам відомо, що люди Місяця схопили мене як більшовицького зв’язківця, добу тримали під арештом, провокували, били?
Кров ударила в обличчя Вепра. Він зрозумів, чому посланець Малого прибув з таким запізненням. Яка ганьба! Беркут і Місяць дістануть своє, як тільки він підведеться. Він провчить отих молокососів. Боже, з якими людьми йому доводиться працювати — темнота, селюки, а кожний мріє стати міністром, полководцем, дипломатом…
— Пані, можете бути певні, що всі винні зазнають заслуженого покарання. Слово честі! Я сам усе розслідую… А поки що прийміть мої найщиріші пробачення. Може, вам потрібна медична допомога? Незабаром сюди прибуде лікар.
— Ні, лікаря мені не треба. Але я змушена буду повідомити про те, що сталося, свого шефа. — Оксана вирішила добре налякати Вепра.
— Що поробиш, пані, що поробиш, — засмутився надрайонний. — Зрозумійте моє становище. Я буду говорити відверто, цілком відверто. Ми маємо мало досвідчених, добре підготованих людей. Доводиться все будувати на голому місці. І якщо хочете знати, в цьому до деякої міри винні й ви, німці.
— Я прошу вас… — Оксана гордовито підвела голову.
— Але ж ви не підтримали нас на початку війни з більшовиками, — з сумним докором сказав Вепр. — Ви заарештували наш уряд і найактивніших членів ОУН.
— Це вже належить історії! — відрубала Оксана.
— Гаразд, не будемо зачіпати історію, — поблажливо посміхнувся Вепр. — Але Малий повинен зрозуміти, що ми втратили дорогоцінний час, необхідний для організації державного апарату, підготовки людей і армії. Ми змушені брати різних молокососів, жовторотих хлопчаків і ставити їх на відповідальні пости. Ця безглузда й обурлива історія, в яку ви потрапили особисто… Нічого подібного не сталося б, якби Місяць мав хоча б таку підготовку й досвід, як ваш рядовий гестапівець. Ви, звичайно, знаєте, що сталося на залізниці? Сотнею, яка напала на ешелон, командувала відважна людина, але, людина, яка зовсім не розумілася в політиці. Я розумію ваше обурення — величезна втрата, ешелон з танками!.. Але прошу передати Малому, що сумний епізод, який відбувся біля Братина, — це випадковість, непорозуміння. Так, так, нещасний випадок!
«Невже хтось з оунівців здійснив на залізниці диверсію проти гітлерівців? — подумала Оксана. — Вепрові можна вірити, він жалкує, виправдується…»
— Так, але все ж таки… — суворо, нібито її не задовольнили пояснення Вепра, промовила дівчина.
— Пані, повірте, то була чиста випадковість. Ми на війні, а на війні можуть бути жертви й від власної зброї. Ми покарали винного за трагедію, покарали жорстоко. Колишній командир сотні засуджений спеціальним трибуналом і розстріляний як більшовицький агент, який пробрався до наших лав. Я особисто був присутній при розстрілі…
— Цей сотенний був дійсно зв’язаний з більшовиками?
Вепр кілька секунд обдумував відповідь, потім сказав рішуче:
— Ні, не був. Але це не має значення. Зараз ми перебуваємо в складній і важкій обстановці. Повірте, нам не так уже й легко переконувати темні маси в тому, що німці —. наші друзі, союзники. А тому ми повинні вдаватися до хитрощів: усіх, хто надумає повернути зброю проти німців, ми будемо звинувачувати у зв’язках з совітами, всіх будемо жорстоко карати як більшовицьких агентів. Обов’язково повідомте про це Малого. Передайте, що ми залишаємося вірними нашому союзницькому обов’язку. В нас спільний страшний ворог — совіти, більшовики. І ви. самі змогли переконатися в тому, що ми вже тепер проводимо з ними боротьбу й зазнаємо жертв.
— Пане Вепр… — почала Оксана, але надрайонний, ледь посміхнувшись, поправив її:
— Друже Вепр… Називайте мене — друже Вепр… З метою конспірації.
— Друже Вепр, ви згадали про жертви. Але що ваші жертви порівняно з тими, яких зазнають зараз на Східному фронті німецькі солдати, цвіт Німеччини, захищаючи Європу від більшовицько-азіатських орд? — Це була майже точна цитата з статті в газеті «Волинь», яку Оксана прочитала перед від'їздом.
Здається, Вепр розізлився, посмішка його набрала в’їдливого відтінку.
— Якщо Малий надіслав до мене пані, то я можу сподіватися, що вона розуміється в обстановці, політиці, й мені не доведеться пояснювати їй найпростіші речі?..
— Ні, не доведеться. Але питання про жертви я не вважаю простим.
— Всьому свій час. Я хочу запитати пані: чому німці раптом стали такими добрими до нас., оунівців? Ви випустили майже всіх арештованих оунівців, постачаєте нам зброю, даєте в наші військові школи своїх інструкторів, допомагаєте організувати службу безпеки…