По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Він докладав усіх зусиль, щоб не допустити цього.
— Так. Він розумна людина. Але йому також важко… Я розумію. Не треба було цього робити, не треба… Нагадайте панові раднику, що ми продовжуємо розпалювати ненависть між українцями й поляками. Я готую дві великі акції.
— Але, власне, для нас, німців, користь від цієї ворожнечі невелика…
Вепр розплющив очі, здивовано подивився на дівчину. Оксана зрозуміла, що допустила помилку. Треба було якось по-іншому, більш тонко примусити Вепра висловитися на цю тему. Вона спокійно продовжувала:
— Я розумію, ворожнеча між українцями й поляками відвертає їх від боротьби з нами, робить неможливими їх спільні виступи проти нас.
— Не тільки це. Треба дивитися вперед. Ми заздалегідь викликаємо в поляків недовір’я, ненависть до радянських солдатів. Адже в радянській армії є багато українців. Я впевнений у тому, що Малий це також ураховує. Я навіть думаю, що для польського уряду в Лондоні теж вигідна ця ворожнеча. О, вони не хотіли б, щоб поляки зустрічали радянських солдатів з квітами, як своїх визволителів… То хитрі дипломати.
Голос Вепра ставав усе тихішим і слабшим. Він майже марив.
— Ви говорили про свої військові школи, в яких працюють наші інструктори, — нагадала Оксана. — Я повинна побувати хоча б в одній з них.
— Це важко. На жінку будуть звертати увагу. Але якщо пані наполягає, я постараюсь… Я можу вам організувати зустріч з інструктором. Він вам розповість. Нам потрібні такі люди. І зброя… Автомати… Автомати… Передайте Малому…
Оксані треба було одержати відповідь ще на одне запитання. Признатися, їй не терпілось якнайшвидше вийти з хати. Там, біля ганку, чекав її Тарас. Ось уже кого вона аж ніяк не сподівалася зустріти тут…
— Друже Вепр, ви вмієте міркувати як політик. Одне приватне питання. Припустімо, що росіяни переможуть нас, німців. На що ви можете розраховувати в такому випадку?
Очі надрайонного ожили, хитро заблищали.
— Цього ми не боїмося. Нам допоможуть Англія й Америка. Вони не захочуть пустити совітів у Європу. Побачите — Англія й Америка оголосять більшовикам війну. Ми налагодимо з ними зв’язок. Можливо…
Вепр не договорив, але Оксана зрозуміла, що він хотів сказати: «Можливо, зв’язок уже налагоджується». Коло замкнулося. Тепер Оксана знала, — про що йшла мова в третій шифровці. Але даремно розвідка союзників потурбувала радника й почала давати йому настанови. Експерт у східних питаннях далеко випередив своїх наставників і вже давно почав свою криваву гру. Вепр — дрібний пішак у цій грі. Його смерть не буде навіть помічена, в «друга України» знайдуться інші фігури. Гра йде на великий рахунок, на життя тисяч обдурених людей. Полковник Горяєв не помилився, відчувши в непомітному, здавалося б, чиновникові особливо небезпечного ворога, який діє непомітно, але підлою і страшною зброєю — хитро підготованими провокаціями.
— Де лікар? — розплющивши очі, з болісною посмішкою запитав Вепр. — Я вас прошу… Ви, напевно, голодні. Покличте сотенного Довбню. Він десь там, за дверима. Я повинен дати йому вказівки.
Оксана не встигла підійти до дверей, як Довбня вже з’явився на порозі.
— Привели лікаря? — стрепенувся надрайонний.
— Поки що фельдшер…
На обличчі Вепра з’явилося розчарування, кивком він покликав до себе сотенного..
— Друже, оця пані… — насилу вимовив він. — Ти мені відповідаєш за неї головою. Перше-ліпше її прохання, наказ виконувати беззастережно. Зрозумів?
— Зрозуміло, друже Вепр…
— Давай цього коновала…. — Вепр посміхнувся своєму жарту й простягнув Оксані руку. — Пробачте, я повинен перервати нашу розмову. Я скоро підведусь. Мені потрібна тільки добра перев’язка й день-два спокою. Ми ще поговоримо. Я все розкажу, поясню. Передайте…
Надрайонний випустив руку дівчини. Посланця «друга України» вже не існувало для нього. Боязко й жадібно Вепр дивився на захеканого товстуна, якого підводив до нього сотенний. Звичайний сільський фельдшер з ситим, придуркуватим і переляканим обличчям стояв перед Вепром, немов людина, яка здатна відгадати його майбутнє. Завчена посмішка зникла з обличчя Вепра. Широко розплющеними, застиглими очима він запитував свого оракула: «Життя чи смерть? Життя чи смерть?»
29. ВИБІР
Гранату кинув Карась… Це зробив він. Більше нікому. Ось коли розкрилася та небезпечна таємниця, що приховував у собі незрозумілий хлопець, якого привів у сотню Богдан. Як він зважився? Адже не в м’ячика грався, кидаючи гранату, знав, на що йде, чим ризикує. Виходить, припекло. Хто він? Совіт? Нічого не зрозумієш, розмовляє, як справжній волиняк. Де його підчепив Богдан? Богдан зник, ніби корова язиком злизала. Все має зв’язок з нападом на німців. Богдан зник, з’явився Вепр.