Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
У той час, як руські князі билися під Стародубом, половці воювали Київську та Переяславську землі. Хан Боняк спустошив київську околицю, спаливши й великокнязівський двір на Берестовім, а хан Куря біля Переяслава й спалив Устя.
Через тиждень Переяслав обложив хан Тугоркан. Проте несподівано для половців з’явилися дружини Святополка і Мономаха, переправившись через Дніпро біля Заруба. У битві половці були розгромлені, загинув і хан Тугоркан. Інша орда половців на чолі із «безбожним, шолудивим» Боняком вдерлася на околиці Києва, спалила навколишні села, Кловський та Германия монастирі, пограбувала й запалила Печерський монастир, а також Красний двір князя Всеволода.
Олег Святославич, незважаючи на цілування хреста, не пішов разом з братом до Києва, а направився до Мурома і заволодів ним, розбивши дружину Ізяслава Володимировича. Останній загинув у битві. Після того Олег захопив Суздаль та Ростов, посадив по містах своїх посадників і почав збирати данину.
Мстислав Володимирович, який сидів у Новгороді, послав йому вимогу звільнити Ростово-Суздальську землю, пропонуючи виступити посередником у переговорах з батьком. Олег відмовився й намагався захопити ще й Новгород, виславши вперед свого брата Ярослава. Проте, почувши про виступ мстиславової дружини, залишив Ростов та Суздаль (спаливши останній). Мстислав, до якого приєднався інший брат В’ячеслав з допомогою, наздогнав Олега й розбив його військо у битві на р. Колокша. Олег втік до Мурома і далі до Рязані, а при підході Мстислава кинув і ці міста. Мстислав уклав мир з Олегом, примусивши його послати «ко братьи своей с молбою, не лишать тебе Русьской земли». Олег змушений був підкоритися і це в свою чергу дало змогу Святополку та Володимиру зібрати перший об’єднавчий з’їзд усіх руських князів.
Уся політична ситуація на Русі, смертельна зовнішня небезпека вимагали негайного наведення порядку в країні, об’єднання зусиль усіх князів. Восени 1097 р. на княжому з’їзді в Любечі (М. С. Грушевський вважав, що то було не це відоме місто, а місцевість поблизу Києва, оскільки практично всі князівські з’їзди збиралися саме тут[616]) були присутні Святополк, Володимир Мономах, Давид та Олег Святославичі, Давид Ігорович, Василько Ростиславич. Головним завданням з’їзду було «строенье мира». Програмна заява, ймовірно Святополка чи Мономаха, була висловлена так: «Почто губимь Рускую землю, сами на ся котору дѣюще? а половци землю нашу несуть розно, и ради суть оже межи нами». Князі закріпили розділ володінь за принципом, що кожен «держить очьчину свою: Святополку Киевъ Изяславль, Володимиръ Всеволожь, Давыдъ и Олегъ, Ярославъ Святославля». Давидові дістався Володимир, Володареві Ростиславичу — Перемишль, Василькові Ростиславичу — Теребовль.
Рис. 13. Запис про мир на Желяні. Софійський собор у Києві. Кінець XI — початок XII ст.
Одностайно було вирішено, що «отселѣ имѣмься во едино сердце и съблюдѣмь Рускую землю, каждо держить очьчину свою». Проти тих, хто буде порушувати існуючий порядок, повинні були застосовуватись спільні дії: «Аще отселѣ кто на кого вьстанет, та на того будемь вси»[617].
Проте підкреслена літописом одностайність князів була удавана. Наступні події розкрили існуючі протиріччя між ними. Хоч Святополк в останні роки завжди виступав разом з Мономахом, напевне, він робив це вимушено й побоювався його авторитету. Давид Ігорович, який змушений був віддати частину своїх земель Ростиславичам, залишився незадоволеним рішенням з’їзду й став ініціатором нової усобиці.
Давид Ігорович повідомив Святополку вигадку про заколот проти нього Мономаха та Василька Ростиславича. Він умовив великого князя схопити Василька. Його було схоплено у великокнязівському палаці. Тут Святополк не наважився покарати Василька і передав його Давиду, який наказав осліпити теребовлянського князя у Звенигород! під Києвом.
Порушення клятви майже одразу після цілування хреста, жорстокість вчинку викликали обурення Мономаха та інших князів. Святославичі приєдналися до нього. Об’єднані війська стали біля Городка Пісочного проти Києва, звинувачуючи великого князя в осліпленні Василька. Святополк хотів тікати з Києва, проте кияни послали до Мономаха митрополита з удовою Всеволода, вмовляючи його не воювати на радість половцям. Винуватцем трагедії оголосили одного Давида Ігоровича, а Святополк повинен був його покарати.
616
Грушевський М. С. Зазн. праця. — Т. 2. — С. 90.
617
ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 230, 231.