Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Всеволод ввійшов до історії як розважливий та розумний політик. Конфлікти намагався розв’язувати насамперед мирним шляхом. Сучасники відзначали його високу освіченість — «дома сѣдя, изумѣяша 5 языкъ». Великий князь піклувався про розвиток церкви, культури та освіти. За його князювання було завершено будівництво та розпис Успенського собору Печорського монастиря, засновано Андріївський (Янчин) монастир із першою жіночою школою[610], побудовано собори св. Петра, св. Михайла на Видубичах, Богородиці Влахернської на Клові у Києві, цикл монументальних споруд у Переяславі.

В останній рік його життя проявилися конфлікти між різними угрупованнями з оточення великого князя. Його звинувачували, що він слухає «молодих» радників, які зловживали своїм становищем («начаша грабити, людей продавати»)[611]. Ймовірно, це був конфлікт між старими боярськими родами та новими висуванцями дружинних кіл. До того ж 1092 р. на Русі була страшенна посуха, така, що вигорала земля, виникло чимало пожеж у лісах та болотах. Тоді ж здійснили напад і половці, вони захопили Пісочен, Прилуки, Переволоку та багато сіл. 13 квітня 1093 р. Всеволод Ярославич помер. Його було поховано у Софійському соборі біля батька, «бо він любив його більше від його братів».

Київ був у руках Володимира Мономаха. Чітко окресленого права успадкування не існувало. Володимир мав успадкувати стіл свого батька, але був претендент зі старшої лінії Ярославичів — Святополк Ізяславич. Імовірно, політична ситуація була не на користь Володимира. Вище київське боярство було незадоволене останніми роками правління Всеволода, їх, напевне, не задовольняв і розумний та рішучий Володимир. Голодний рік після засухи також спричинявся до напруження серед широких народних мас. Небезпечно було розпочинати боротьбу із Святополком, маючи за спиною агресивних Святославичів з половцями. Врахувавши ці обставини, Володимир Мономах запросив на великокнязівський стіл Святополка, а сам пішов до Чернігова. Переяслав залишився за його молодшим братом Ростиславом. Новгород передали старшому із Святославичів — Давиду, мабуть, щоб компенсувати втрату ним Чернігівського князівства.

Літопис відзначив, що кияни прийняли Святополка «з радістю». Проте з огляду на інтереси держави це був невдалий вибір, адже Святополк не виявив рис ані розумного державного діяча, ані вдалого полководця. В той час йому одразу ж довелося зіштовхнутись з двома складними проблемами, які несли в собі смертельну загрозу самому існуванню Руської держави — половецькі напади та князівські усобиці. Особливо потерпали південні райони Київської землі.