Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Святослав з Всеволодом поділили між собою землі старшого брата. Київ перейшов до великого князя, за ним залишилась Чернігівська земля, Новгород та інші землі. Всеволод до своїх володінь приєднав Волинь та Туров. Реальна влада в країні належала Святославу. Всеволод в усьому підтримував його дії і виступав спільно з ним. У Києві церква (насамперед монастирі) знаходилась в опозиції до Святослава. Особливо рішуче виступав печерський ігумен Феодосій, який відмовився прибути на трапезу до великого князя та писав проти нього «епістолії», вимагаючи повернути владу законному володарю. Проте згодом ченці та бояри умовили Феодосія пом’якшити свою позицію. З часом Святослав дійшов згоди з впливовими печорськими ченцями. Він подарував монастиреві землю для побудови Успенського собору, пожертвував на це 100 гривень золота, брав участь в урочистій церемонії закладання храму. Вмираючи, ігумен Феодосій вручив Печерський монастир під опіку Святослава. На Копиревому кінці князь закладає свій власний монастир св. Симеона. Святославу приписують два відомих «Ізборники Святослава» 1073 та 1076 років, хоч перший готувався ще на замовлення Ізяслава.

Певне незадоволення великим князем відчувалося й серед дружини та київського боярства. Ймовірно, це було пов’язано з тим, що він привів з собою своє чернігівське оточення, що захоплювало впливові посади в управлінні державою. Мабуть, все ж таки не випадково Святослава було поховано не у Києві (надзвичайно рідкісний випадок для великого князя), а в чернігівському Спаському соборі.

У зовнішніх справах Святослав також виступає як самовладний верховний сюзерен держави. Він самостійно прийняв 1075 р. посольство німецького імператора Генріха IV (який виступив посередником у його примиренні з Ізяславом) на чолі з трірським єпископом Бурхартом. Посольство було вражене багатствами Святослава та його пишними дарунками. Як розповідає німецький хроніст, Бурхарт привіз Генріху від Святослава стільки золота, срібла та дорогих одеж, що ніхто й не пам’ятав, щоб колись у Німеччину було стільки привезено[606]. Втім руський літопис зберіг відповідь німців на похвальбу Святослава своїм багатством: воно ніщо є, бо лежить мертве. Військо краще за це, бо воно здобуде і більше від того. М. С. Грушевський вважав, що літопис відбив погляди не стільки німців, скільки київських дружинників[607].

1076 р. Святослав надав Болеславу II військову допомогу під час його війни з чеським королем Вратиславом II. Військо очолювали Володимир Мономах та Олег Святославич. Цього ж року, за свідченням В. М. Татищева, до Києва також з проханням про військову допомогу приходило посольство від візантійського імператора Михайла. Проте подіям завадила раптова смерть Святослава 27 грудня 1076 р. під час операції — видалення якоїсь пухлини на шиї.