Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Навесні 1077 р. Всеволод вирушив з дружинами назустріч Ізяславу на Волинь. Військової сутички не відбулося, адже Всеволод завжди намагався розв’язати конфлікти шляхом переговорів. Брати дійшли згоди, і київський стіл втретє зайняв законний наступник Ярослава — Ізяслав. Знову утворився своєрідний дуумвірат, де, втім, Всеволод грав другу роль. Утворенню цього союзу сприяла й необхідність боротьби з активними Святославичами та Борисом В’ячеславичем, які вимагали перерозподілу володінь. Останній, якраз під час походу на Волинь, на вісім днів захопив Чернігів.

Святославичі були позбавлені всіх своїх найважливіших володінь, у них залишились лише Тмутаракань та Муром. Почалися міжусобні війни Олега Святославича та Бориса В’ячеславича (його батьківський Смоленськ був у Всеволода) із своїми стриями. Вперше вони почали залучати до внутрішніх чвар і половців.

25 серпня 1078 р. у битві на літописній річці Сожиці було розбито військо Всеволода. Багато його бояр та воєвод загинуло. Всеволод звернувся за допомогою до Ізяслава у Київ. Тим часом Чернігів перейшов на бік Олега та Бориса. Велике київське військо на чолі з чотирма князями (Ізяслав з сином Ярополком та Всеволод з Мономахом) виступило на Чернігів та обложило місто. Мономаху вдалося захопити й запалити «окольний град», проте дитинець успішно оборонявся. На допомогу чернігівцям поспішили Олег з Борисом. Вирішальна битва відбулася 3 жовтня 1078 р. на Нежатиній ниві. Війська князів-ізгоїв було розбито вщент, Борис загинув, а Олег із залишками дружини втік до Тмутаракані, де сидів його брат Роман. Але в цій же битві було вбито й Ізяслава Ярославича.

Великокнязівський стіл тепер по праву зайняв Всеволод: «Всеволодъ же сѣде Кыевѣ на столѣ отца своего и брата своего, приимь власть Русьскую всю»[608]. Великий князь зробив деякий перерозподіл володінь. Ярополк Ізяславич отримав Волинь і Туров, а Мономах — Чернігів.

У Новгороді сидів Святополк Ізяславич. У безпосередньому володінні великого князя та його сина було все ядро Руської держави (Київ, Чернігів, Переяслав), а також Смоленськ та Ростово-Суздальська земля, тобто більша частина Ярославової спадщини. Святославичі та інші племінники не отримали нічого, вони були позбавлені володінь своїх батьків або відсунуті на далекі окраїни. Це, звичайно, викликало велике незадоволення енергійних Святославичів й призводило до численних військових дій, спроб силою повернути більш багаті та престижні столи.

Вже наступного року (1079) проти Всеволода разом з половцями виступив Роман. Але під Воїнем він зазнав невдачі. Всеволод уклав мир з половцями, а Романа невдовзі було забито його союзниками. Завдяки домаганням Всеволода хозари захопили й Олега та заслали у Візантію, де він пробув чотири роки (два з них він перебував на о. Родос). Тмутараканню почав правити один з найбільш впливових діячів адміністрації Всеволода — посадник Ратибор. Через два роки у Тмутаракані з’являються інші князі-ізгої — Давид Ігорович та Володар Ростиславич, імовірно, після невдалої боротьби з Ярополком за Волинь. Але 1083 р. повертається з візантійського полону Олег Святославич і виганяє звідси Давида та Володаря, які знов починають боротьбу за свою частку у загальнородовій спадщині.