Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття
- Автор: Головко Олександр
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття». Краткое содержание книги:
Цікаво, що в цих подіях не приймає участі Роман Мстиславич, незважаючи на свій шлюб з дочкою Рюрика. Можливо, це пояснюється якимись ускладненнями у взаєминах тестя і зятя. Не виключено, що відсутність допомоги Романа Рюрику була пов’язана і з нестабільною ситуацією в Західній Волині. З кінця 70-х років Святослав Мстиславич знову відновив свої претензії на верховенство в краї, захопив після смерті Василька Ярополковича Берестя і, можливо, Бузьк. Це не могло не викликати неспокій і у белзького князя Всеволода, оскільки розширення володінь червенського князя призводило до оточення ними з усіх боків його Белзького князівства.
Між нащадками Мстислава Ізяславича виникли суперечки, завершальна фаза яких у певній мірі була висвітлена польських хроністом Вінцентієм Кадлубком при описі подій у Бересті на початку 80-х років XII ст. Цей опис дуже цікавий для нас, бо проливає світло на дуже важливий етап життя нашого героя князя Романа. У восьмому розділі четвертої книги своєї хроніки Вінцентій пише про амбіційні плани свого сеньйора краківського князя Казимира II, який “Russiae nonnullas ibet accedere provincias: Premislien- sem cum oppidis contingentibus, Wladimiriensem cum ducatus integritate, Brescze cum omni suorum incolatu, Drohiczyn sum sorum universitate (деякі провінції Руссії наказав захопити: Перемишль з містами, що до нього належали, Володимир з усім князівством, Берестя з населенням, що до нього відноситься, а також Дорогичин з усім, що йому належить)”.[177]
Безумовно, в тексті джерела йшлося про певні політичні плани, які навряд чи міг реально здійснити польський володар. Кадлубек, за думкою Н.І.Щавелевої, допускає перебільшення, бо “мова йде не про завоювання цих земель, а про надання підтримки правлячим там князів”.[178] Таке пояснення, на наш погляд, дещо спрощує справу, оскільки подальші події саме свідчать про цілеспрямовані дії Казимира саме до реалізації прокламованих хроністом планів, причому тут краківський двір далеко не обмежувався тільки дипломатичними засобами. В цьому переліку названо три волинські і одне галицьке удільне князівства, територія яких буде привертати увагу малопольської верхівки і у більш пізній час. В цих планах, до речі, простежується прагнення Кракова взяти під контроль весь західнобузький торговельний шлях. Розглядаючи концепцію праці Вінцентія, польський дослідник А.Грабський пише, що Кадлубек “прагнув показати найдавнішу генеалогію залежності Русі від польської держави, тобто генеалогію такого стану справ, до якого прагнув Казимир”.[179] Все це, безумовно, призводило до негативного трактування подій, позначалося на загальному ставленні Кадлубка до сусідів, яких він малює в своїй праці дуже темними фарбами.
Події в Бересті
1182 р. Казимир здійснює напад на Берестя, щоб повернути туди князя, якого нещодавно скинуло місцеве населення. На жаль, Вінцентій Кадлубек не дає достатньої інформації про те, що передувало цьому походові поляків на схід, однак розповідь хроніста піднімає певну завісу над подіями, аналіз яких допомагає вивченню політичних процесів на Волині. Польський хроніст пише: “Quam sororis suae primogenito, a fratribus per errorem eiecto, restituere instituit; matre, ob clandestinas odii causas, filium non esse mentiente, sed prolis desperatione suppositum. Quae res, etsi veritati praediudicium non pariat, apud plurimos tamen eius opinionem gravare visa est. Unde cives, indignum accerentes, quemdam spurium principibus debere principari, acerrime rebellant; sed etiam exercituum duces plurimum in illo scandalizantur (Вирішив (Казимир. – авт.) повернути (місто. – авт.) первородному синові своєї сестри (Агнеси. – авт.) через помилку відкинутого братами, бо мати через причини прихованої ненависті заявила буцім-то він не її син, а був підкладений їй, коли не було надії на нащадків. Ця обставина, хоча і не було проведено розслідування істини, багатьом здавалася такою, що плямувало її ім’я. Тому мешканці міста, вважаючи непристойним, щоб якийсь пасерб головував над іншими князями, рішуче збунтувалися, а більше всього вожді війська)”.[180]
В центрі уваги цього дуже цікавого фрагменту польської хроніки ми бачимо постать вдови князя Мстислава Ізяславича Агнеси, яка, судячи з джерела, в той час займалася активною політичною діяльністю. Текст дає додаткові підстави для сумнівів щодо законності походження Святослава, який під приводом саме цього факту зазнав опору з боку братів. Під останніми Кадлубек міг розуміти лише двох живих на той час синів Агнеси: Всеволода і Романа. Вони ж пізніше неодноразово будуть згадуватися на сторінках хроніки.
Події, описані Вінцентієм, безумовно, стосувалися не тільки порівняно невеликого Берестя, а фактично усієї Західної Волині, оскільки Святослав претендував на головування над цим регіоном. Про це прямо пише і сам Кадлубек. Під “вождями війська” хроніст, ймовірно, розумів представників волинського боярства. Відзначимо, що думку про те, що саме Святослав Мстиславич був ставлеником Казимира вперше висловив О.Бальцер, а пізніше цю позицію підтвердила Б.Кюрбіс.[181]
Про події у Бересті досить лаконічно розповідається у написаній під впливом Кадлубка “Великопольській хроніці”, але, на великий жаль, її автор об’єднав повідомлення про берестейський похід і розповідь про захоплення Галича Романом в 1189 р., про яке Вінцентій розповідає значно пізніше. Ян Длугош взагалі не писав про події в Бересті, але “берестейський сюжет” в значній мірі передано ним при описі історії першого оволодіння Галича Романом.[182] Необхідно зазначити. що різниця у викладі походу поляків на Берестя 1182 р. польськими хроністами негативно вплинуло на історіографічну традицію, не дивлячись на те, що ще А.Нарушевич писав про некоректність викладу подій в творах пізніх польських хроністів. Але на жаль, автор не помітив, що “перекручення” у викладі подій розпочав не Длугош, а автор “Великопольської хроніки”, якого він називає в дусі традицій того часу Богуфалом.[183] В сучасній історіографії Н.І.Щавелева, відзначивши відсутність опису берестейських подій у давньоруських літописах, висловила сумнів у їх реальності, проте факт відсутності інформації в одних джерелах не може бути аргументом для заперечення можливості конкретних історичних подій.[184] Наведений розгляд свідоцтва хроніки Кадлубка у комплексі з аналізом свідчень давньоруських джерел про події попереднього та наступного часу дає, навпаки, підстави для сприйняття подій у Бересті як реальні. Дуже важливо, що короткі повідомлення про події 1182 р. є і в польських “рочниках”. Зокрема, “Рочник краківський капітульний” повідомляє: “MCLXXXII dux Kazimirus devicit Ruthenos (1182 Князь Казимир переміг Рутенів)”.[185]
Тут слід також скорегувати і висновок, зроблений нами в попередніх працях, про “досить скромний і локальний характер подій у Бересті”.[186] Конфлікт мав далеко не локальний характер. Він був розвитком давнішніх прагнень червенського князя Святослава, який ще в 70-х роках намагався стати верховним князем у Західній Волині. Після смерті Василька Ярополковича, він захопив Берестя і прагнув підкорити інших місцевих князів, для чого хотів використати допомогу краківського князя Казимира. Невипадково, що в Західній Волині знайшлися сили, які виступили проти малопольського володаря та його союзника. Очолив їх белзький князь Всеволод Мстиславич.
177
Vincentii Сhronicon. – L. 4, 8.
Хроніку Вінцентія Кадлубка наводимо за виданням: Magistri Vincentii Chronicon Polonorum, ed. A.Belowski // Monumenta Poloniae Historica (далі – MPH). – T. 2. – Lwów, 1872.– P. 193–449.
178
Щавелева Н.И. Польские средневековые латиноязычные источники. – С. 124.
179
Grabski A.F. Polska w opiniach obcych X–XIII w. – Warszawa, 1964. – S. 65.
180
Vincentii Сhronicon. – L. 4, 14.
181
Balzer G. Genealogia Piastów. – Kraków, 1895. – S. 163;
Kürbis B. Komentarz // Mistrza Wincentego Kronika Polska. – Warszawa, 1974. – S. 203.
Див. також: Cabań W. Polityka pólnoczno-wschodnia Kazimierza Sprawiedliwego // Rocznik Bialostocki. – T. 12. – Warszawa, 1974.– S. 201.
О.Бельовський, К.Горський та С.Смолька вважали, що в Бересті до подій 1182 р. сидів Коломан Борисович, племінник Казимира II, а А.Вилкевич-Вавжиньчикова та Г.Роде це питання не розглядають, див.
Belowski A. Komentarz // Monumenta Poloniae Historica. –T. 2. – S. 407–408;
Gorski K. Stosunki Kazimierza Sprawiedliwego z Rusią. – We Lwowie, 1875. – S. 18;
Smolka S. Mieszko Stary i jego wiek. Wyd. 3. – Warszawa, 1959. – S. 332;
Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa A. Ze studiów nad polityką polską na Rusi na przełomie XII–XIII w. // Atenium Wileńskie. – 1937. – R. XII. – № 3. – S. 3-20;
Rhode G. Die Ostgrenze Polens. – Bd. 1. – Köln, Graz, 1955.– S. 99.
Б.Влодарський спочатку вважав, що у Бересті до 1182 р. князював Василько Ярополкович, двоюрідний брат Романа (див. Włodarski B. Wołyń pod rządami Rurikowiczów i Boleslawa Jerzego Trojdenowicza // Rocznik Wolyński. – T. 3. – Równe, 1934.– S. 127), а згодом підтримав вище наведену думку О.Бальцера та Б.Кюрбіс про належність Бреста Святославу Мстиславичу (Włodarski B. Sąsiedstwo polsko-ruskie w czasach Kazimierza Sprawiedliwego/ // Kwartalnik historyczny. – 1969. – № 1. – S. 15.
182
“Великая хроника” о Польше, Руси и их соседях XI – XIII вв. Составители Л.М.Попова, Н.И.Щавелева. – Москва, 1987. – С. 122–123;
Długosza Jana Roczniki czyli Kroniki slawnego królestwa Polskiego. – T. 5–6. – Warszawa, 1973. – S. 33–40.
183
Historyi Adama Naruszewicza narodu Polskiego. – T. 4. – Warszawa, 1783. – S. 57.
184
Щавелева Н.И. Польские средневековые латиноязычные источники. – С. 128–130.
185
Rocznik kapitulny krakowski // MPH. – T. 2. – P. 799. Див. також:
Rocznik świętokrzyski // MPH. – T. 2. – P. 799;
Rocznik Traski // MPH. – T. 2. – P. 835.
186
Головко А.Б. Политические отношения Руси и Польши в X – первой трети XIII вв. – К., 1988. – С. 83.