Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

В літературі довго недооцінювалося значення ролі князя в політичній структурі Новгородської держави. Досить виважено це питання розглядає П.П.Толочко, який відзначає, що князь там зовсім не був найманим воєначальником. “Часта зміна князів на новгородському столі, – пише дослідник, – як це не парадоксально, свідчила не стільки про їх безправність, скільки про постійне прагнення боярства обмежити князівські прерогативи”.[118] Хоча влада князя у Новгороді не була спадковою, він і тільки він виконував головні воєнні, судові, дипломатичні функції.

Навесні 1167 р. у Новгороді посадником став Якун, оточення прихильників якого вороже ставилося до суздальського князя Андрія Юрійовича “Боголюбського”, оскільки той фактично створив разом і є смоленським та полоцьким князями антиновгородську коаліцію. В літературі не з’ясоване питання чи цей Якун є однією особою з відомим політичним діячем 30 – 40-х років у Новгороді Якуном Нежатичем, чи це різні люди,[119] але з самого початку свого посадництва перший Якун вдався до досить активних зовнішньополітичних кроків. Зокрема, саме з ініціативи Якуна новгородці і звернулися до київського князя Мстислава Ізяславича з проханням прислати до них молодого князя Романа. Місцевий літопис пише: “И седеше новгородци бес князя от Сменя дни до Велика дни о Якуне жьдуче от Мьстислава сына”.[120]

Роман прибув до Новгорода на Паску (Великдень) 14 квітня 1168 р. Не дивлячись на молодість, він зразу ж знаходить спільну мову з боярською верхівкою, яка доручає йому досить відповідальні функції. Зокрема, молодий князь невдовзі організовує декілька вкрай необхідних для новгородців воєнних акцій, оскільки Новгородська земля продовжувала перебувати фактично у ворожому оточенні сусідів. Наприкінці весни 1168 р. новгородці разом з союзниками псковичами здійснили похід на Полоцьк, який завершився розоренням його передмість. Через декілька тижнів після того вже влітку було зроблено напад на смоленське місто Торопець.[121]

Запрошуючи Романа до себе, новгородці сподівалися на допомогу київського князя. Розумів необхідність підтримки сина і Мстислав Ізяславич, який восени 1168 р. зробив спробу послати на північ князя Михайла Юрійовича із загоном коуїв хана Бастия. Проте, відчуваючи небезпеку спільних дій киян та новгородців, суперники Мстислава досить швидко перехопили та розбили цей загін. Отже, Роману у подальшому прийдеться розраховувати лише на сили власне новгородців та невеликий загін волинян, який прибув разом з князем в північне місце.

Взимку 1168/69 рр. до північноруської коаліції Андрія Юрійовича “Боголюбського” фактично приєднуються і всі суперники Мстислава на півдні, перш за все чернігівські князі Ольговичі. В таких умовах Роман вже не міг сподіватися на підтримку від батька. На початку 1169 р. новгородці відновлюють активні бойові дії на півночі: новгородський полк на чолі з воєводою Даньславом Лазутичем зустрівся у Волоцькому краї з суздальським полком і завдав йому поразки.[122] Але незабаром ситуація для Новгорода стала погіршуватися, оскільки у березні 1169 р. Мстислав Ізяславич втратив Київ, де сів син суздальського князя Андрія Мстислав.

Велика загроза нависла над Новгородом, і цю небезпеку прекрасно розуміли Якун і Роман, які почали спішно зміцнювати укріплення міста. “Новгородци же, – пише новгородський книжник, – сташа твердо о князи Романе Мьстиславици, о Изяславли внуце, и о посадници Якуне, и устроиша город (тобто укріплення. – авт.) около города”.[123] Взимку 1169/70 рр. у новгородські землі вступає величезна рать суздальців, смольнян, торопчан, муромців, полочан, рязанців на чолі з новим київським князем Мстиславом Андрійовичем. “И пришедшю в землю их, – пише суздальський літописець, – и много зла створиша, села вся взяша и пожгоша, и люди по селам исекоша, а жены и дети, именья и скот поимяша”.[124]

Бойові дії під містом тривали недовго, але розвивалися вони абсолютно несподівано для нападників. На четвертий день облоги з міста вийшов загін Романа, який завдав ворогу поразки. Союзники відступили від міста, втративши багато вбитих та полонених. Сталося це 25 лютого 1170 р. Новгородський літопис відзначає, що суздальські воїни, які були захоплені новгородцями, були вимушені платити викуп для звільнення з полону на волю по дві ногати кожен.[125] Пошесть серед коней, голод та холоднеча змусили суздальців відвести свої раті з новгородської території.[126]

Зосередження значних воєнних сил суперників на півночі, перемога новгородців над суздальською коаліцією під Новгородом дозволило батькові Романа Мстиславу на недовгий час знову повернутися до Києва. Проте перевага у загальноруській боротьбі за гегемонію зараз була на боці суздальського князя Андрія. Не маючи достатньої підтримки у Києві, Мстислав згодом в черговий раз, але на цей раз вже назавжди покидає місто на Дніпрі і повертається на Волинь.

Андрій Юрійович знову зосереджує увагу на останньому центру опору на Русі своїй владі – Новгороді. Проте справа вже не дійшла до ратного зіткнення. Урок, завданий суздальцям під стінами Новгорода Романом і Якуном, був дуже відчутним. Для боротьбі з суперником Андрій суздальський застосував торговельну блокаду. Суздальці перекрили шляхи підвозу продовольства, що зразу призвело до різкого зростання дорожнечі у місті. “Бысть дороговь Новегороде, – пише новгородський книжник, – и купляху кадь ржи по 4 гривна, а хлеб по ногате, а мед по 10 кун пуд”.[127] Ясна річ, що в таких умовах популярність і Якуна, і Романа серед городян різко падає.