Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Незадовго до смерті Мстислава Ізяславича в житті його родини сталася подія, що мала великий вплив на подальший розвиток політичних процесі на Волині і взагалі в усій південній Русі, серйозно вплинула на політичну кар’єру молодого князя Романа. Брати Мстислав і Ярослав Ізяславичи, щоб не припустити на перспективу можливого розбрату між волинськими Мстиславичами, домовились, що після смерті одного з них другий князь буде опікати своїх племінників (“не зподозряти волости под детми его”.[135] М.Ф. Котляр вважає, що ця угода означала розділ Волині на два князівства Володимирське та Луцьке.[136]

Не заперечуючи проти такого погляду, вважаємо за потрібне його дещо розвинути. Домовленість між Ізяславичами була логічним розвитком їх воєнно-політичного союзу, який давав можливість братам протягом 50-60-х років активно боротися за Київ. Мстислав вів боротьбу за стольний трон, використовуючи потенціал родинних володінь – Волині, якою управляв його союзник та фактично співволодар Ярослав. Нагадаємо, що перед смертю Мстислав сидів у Володимирі, а його брат володів Луцьком.

Вказана угода гарантувала синам Мстислава Ізяславича збереження батьківських володінь, одночасно давала можливість Ярославу Ізяславичу контролювати племінників, бути фактично верховним князем усієї Волині, а також, не втрачаючи час на вирішення внутрішніх справ в краї, продовжувати боротьбу за гегемонію у Південній Русі. У зв’язку з цим слід визнати спрощеною оцінку ситуації на Волині, коли дослідники, констатуючи наявність численних князівських уділів тут, роблять з цього висновок про політичну слабкість південно-західного князівст- ва.[137]

Для правильного розуміння подальших політичних подій необхідно, хоча б у загальних рисах, зупинитися на деяких аспектах історії Волині, її місця в розвиткові Русі. Історична Волинь формувалася на території декількох східнослов’янських племінних угруповань. Ми використовуємо таке нечітке формулювання “племінне угруповання”, бо на момент входження до державно-територіальної структури Русі важко чітко з’ясувати чи ці об’єднання були союзами племен, чи племінними княжіннями.

Серед головних слов’янських об’єднань, які згадуються літописцем стосовно території Волині, “Повість временних літ” називає дулібів, волинян та бужан. Порівняння інформації про них дає підставу вважати, що дві останні назви (близькі одна до другої) відрізняються від першої. Назва “дуліби” мала відносно давнє походження, її коріння, цілком вірогідно, тягнуться до часів існування праслов’янської єдності, внаслідок чого племена з такою чи подібною назвами зустрічаються і у південних, і у західних слов’ян.[138]

Найменування “волиняни”, “бужани”, скоріше за все були політонімами, тобто назвами політичних утворень, що формувалися у слов’ян на території сучасної Волині. Аналогічними назвами були можливі політоніми “полочани”, “поляни”. Відносно першого зазначимо, що він мав відношення до частини радимичів, які мешкали на річці Полоті та заснували місто Полоцьк. В літературі до кінця не з’ясовано, звідки пішла назва полочан: від річки чи від міста.[139] Але порівняння її з назвами “волинян” та “бужан” (де міста Волинь, Бузьк явно більш пізнього походження) дає підставу гадати, що скоріше за все всі політоніми виникли під впливом географічних назв місцевості, а вже потім дали підставу для найменування відповідних міст.

Назва “Волинь” походить від загальнослов’янського найменування, що означає “земля з пагорбами”, а етнонім “бужани” бере коріння від річки Західний Буг. Пізні згадки дулібів у літопису (навіть у X ст.) дають підставу гадати, що “волиняни” та “бужани” походили від дулібів, але повністю не охоплювали цей широкий загал слов’янства. В літературі виникла певна розбіжність з приводу часу появи і розуміння терміна “Волинь” у літопису.

М.Ф.Котляр пише, що той вперше з’явився під 1077 р. і означав територію, землю (“Всеволод же иде противу брату Изяславу на Волынь”).[140] Проте ще під 1018 р. в літопису вміщено наступну згадку: “Ярослав… приде Волыню”,[141] що, безумовно, означало місто. Є підстави думати, що це був племінний центр волинян (назва якого йде від топоніму Волинь), який у процесі державотворення Русі втратив значення.

З кінця X ст. з’являються міста, що вже були державно-політичними центрами. До них відносяться Володимир (який поступово стає центром Волині), Червен, Белз, Берестя. Спочатку ці міста були своєрідними форпостами влади київського князя в цьому регіоні, але пізніше всі вони стануть центрами князівств. Знаменно, що вже князь Володимир Святославич (980–1015 рр.) посадив у першому з названих міст свого сина Всеволода,[142] що є свідченням досить високого рівня державотворчих процесів на Волині, міцних зв’язків краю з Києвом. Зазначимо, що перебування у тому чи іншому місті князя у кожному конкретному випадку мало свій відповідний політико-адміністративний зміст.