Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Вимушена єдність галицької магнатерії продовжувалася недовго. В Галичині незабаром утворилося декілька угруповань, які орієнтувалися на різних політичних діячів. Зазначимо одразу, що серед них менше всіх прихильників мав саме Олег, який невдовзі був скинутий зі столу. Літопис з цього приводу пише: “Быс мятеж велик в Галичкой земли, и сдумав же мужи Галичкыи с Володимером, переступиша хрстное целование и выгнаша Олга из Галича, и бежа Олег оттуда во Вручий к Рюрикови, а Володимер сяде на столе деда своего и отца своего”.[216]

Поява законного з позиції князівського права спадкоємця на галицькому столі ще більше розхитало, а не стабілізувало ситуацію. До Галичини привертають увагу чимало південноруських князів, і одне з перших місць у цьому політичному змаганні зразу ж зайняв волинський князь Роман Мстиславич. Князь Роман, безумовно, розумів, що він не має підстав для відкритого протистояння тут новому галицькому князю.

У реалізації політичних планів Романа щодо Галичини, а у подальшому у процесі зміцнення взагалі позицій у Південній Русі неабияке значення мали міжкнязівські взаємини волинського князя. Через це повернемося знову до теми про родинні зв’язки Романа Мстиславича. Першою жінкою волинського володаря була дочка Рюрика Ростиславича Предслава. Якщо згадати, що це був той Рюрик, який прийшов на зміну Романа до Новгорода Великого, то можна зрозуміти, що цей представник смоленських Ростиславичів вже на зорі політичної кар’єри молодого Романа навряд чи був для нього прийнятною постаттю.

Проте у політиці особисті симпатії часто-густо відходять на другий план, і у нас є всі підстави гадати, що невдовзі Рюрик і родина Романа знайшли спільну мову і, навіть, пішли на укладення матримоніального союзу двох князівських кланів. У 1188 р. Роман від цього шлюбу вже мав відносно дорослу дочку Феодору, оскільки саме тоді видав її заміж.[217] З цього випливає, що волинський князь одружився після 1170 р. і не пізніше 1173 р… Важливою подією, що могло сприяти укладенню шлюбу могло бути зайняття Києва Рюриком.

Саме у 1173 р., коли представник смоленської династії став київським князем, можливо під впливом дядька Ярослава Ізяславича, який, безумовно, хотів якимось чином нейтралізувати чи перетягнути на свій бік князя Рюрика, і виникла ідея одруження Романа. На цей час у молодого кнзязя вже “загоїлися рани” від новгородського конфлікту з Рюриком Ростиславичем. Після 1173 р. оформлення шлюбу виглядає менш вірогідним. Крім Феодори, Роман мав від Предслави ще дві дочки, ім’я однієї з яких ми знаємо, – Соломія.

Більш важливим щодо реалізації широких політичних планів Романа мала віддалена його спорідне- ність з чернігівським князем Святославом Всеволодовичем, син якого Всеволод був одружений з дочкою польського володаря Казимира II Справедливого, племінниці матері волинського князя Агнеси. “В то же лето (1178 р. – авт.), – пише літопис, – приведе Святослав за Всеволода за середнего сына жену из ляхов Казимерну во Филипове говенье”.[218] Зазначимо, що ця кревність мала велике значення у стосунках цих князівських родин у більш пізній час, а саме вже на початку XIII ст. Тоді згаданий вище Всеволод Святославич, котрий на той час був київським князем і мав прізвисько “Чермний”, надавав підтримку синам Романа Данилові та Васильку.[219]

Літопис повідомляє, що невдовзі після зайняття галицького столу Володимиром Роман вирішив віддати дочку Феодору заміж за сина володаря сусідного князівства. “Роман же Володимерьскыи Мьстиславичь сватася с ним (Володимиром Ярославичем. – авт.), и за дщерь свою за сына его старейшего (Василька. – авт.)”.[220] Цей шлюб у подальшому давав Мстиславичу додаткові козирі у його претензіях на Галич.

М.Баумгартен та М.Ф.Котляр вважають, що сини Володимира Ярославича не були повноправними претендентами на галицьку спадщину, бо народилися від попаді.[221] Проте, на наш погляд, старші сини галицького князя Василько і Володимир народилися від законного шлюбу Володимира Ярославича з Болеславною, дочкою Святослава Всеволодовича, який було укладено аж в 1167 р.[222]

Одночасно, за словами давньоруського книжника, “Роман же слашет без опаса к мужемь Галичькым, подтыкая их на князя своего, да быша выгнале из отчины своего, а самого быша прияли на княже- ние”.[223] В цьому напрямку Роман активно шукає собі спільників і поза межами Галичини, хоча ясно, що це було складне завдання. Багатий Галич привертав увагу і інших князів, котрі стояли на заваді намірів та прагнень волинського князя. Серед останніх, і в цьому нема нічого дивного, був і тесть Романа Рюрик Ростиславич, який, як ми бачили вище, надав в Овручі притулок іншому претенденту на галицький престол Олегу.[224] Відзначимо, щоб не повертатись до цієї теми, що після перевороту в Галичі в 1188 р. князь Олег Ярославич вже не повернувся у велику політику, а згодом взагалі він був отруєний.

Союзником Романа у галицьких справах в цей час став його дядько по матері Казимир II, у якого з самого початку князювання Володимира Ярославича в підкарпатському краї не склалися нормальних відносин з галицьким володарем. Вінцентій Кадлубек повідомляє, на жаль дуже коротко, що останній навіть здійснив в цей час декілька нападів на володіння польського князя. З приводу оцінки останніх подій в літературі є певні розбіжності.